Арештували, бо думали ОУНівка: історія волинянки, яка пережила війну, окупацію і розруху
91-річна мешканка Раків Лісу Марія Совальська (у дівоцтві — Карпік), набачилася на віку стільки, що і в десять життів не вбереш. Тим часом до недавніх пір про свої молоді літа, зокрема про причетність до національно визвольного руху, вона воліла мовчати, - пишуть Олесь Федорович і Тетяна Совальська на сторінках газети Полісся.
Щоправда, до кінця 80-х років не говіркими в повному розумінні цього слова були майже всі колишні політичні арештанти. Система змусила їх мовчати. Бабуся Марія — з числа тих, кого сталінська система заарештувала за причетність до оунівського руху ще до війни, відразу після так званого “золотого вересня” 1939-го, коли на західноукраїнські терени прийшли перші совєти.
У 14-ТЬ ПРИЙШЛИ ДОДОМУ І СКАЗАЛИ ЗБИРАТИСЬ
У 1940-му Марії Совальській йшов 14 рік. У тому ж році її заарештували. Прийшли додому і наказали збиратися. Не вірила. Але…
Міцна селянська родина мала трохи землі, хату, худобу. Адже ще до війни батько Марії — Мартин Йосипович встиг побувати в Канаді на заробітках, надбати там важкою працею трохи грошей.
«Ненько мій хазяїн був. І то затятої вдачі. В Канаду поїхав відразу після мого народження. Мене охрестили після народження, а на другий день він зібрався в дорогу, і довго його не було. Мама постійно висилала йому фотокартки, щоб бачив, як ми підростаємо. Із-за океану він привіз гарну валізу з дерева. Цього чемодана я й зараз зберігаю, як згадку, як пам’ять про найріднішу мені людину», - розповідає бабуся Марія.
Ще до нападу Гітлера на Радянський Союз під проводом організації українських націоналістів місцеві молоді патріоти на Волині почали готувати запаси зброї та амуніції, маскували склади, проходили бойові вишколи, готувалися до своєї війни, української. Вони були великими романтиками і не меншими патріотами своєї землі, аніж ті, хто воював по інший бік барикад.
Цікаво, що і в їхній боротьбі за Україну теж не було тоді єдності. Одні влилися в лави бандерівців, інші сталили під прапори ОУН Андрія Мельника. Іноді, роз’єднані ідейними розбіжностями, вони ворогували один із одним. Проте поліська молодь, як не дивно, на початках тяжіла найбільше до поміркованих мельниківців і згодом поповнила саме їхні бойові ряди самооборони. Може, саме тому старожили ще й досі помилково всіх вояків УПА під одну гребінку кличуть “бульбівцями”.
ХТОСЬ СКАЗАВ, ЩО ДО ПІДПІЛЛЯ МАЮ СТОСУНОК. ОТ І ЗАБРАЛИ...
На ту пору, коли енкаведисти прийшли арештовувати Марію, її старша сестра Настя встигла одружитися. Вийшла заміж за молодого націоналіста, який у 1942-му перейшов на нелегальне становище, пішов у ліс зі зброєю. Та там, за словами Марії Мартинівни, і згинув, підхопив тиф чи ще якусь болячку.
«Звали першого сестриного чоловіка Омелян Обухович, — веде далі свою розповідь бабуся Марія. — Таким молодим вмер. За що, питається? А до того сестру схопили. Мене енкаведистам ніякої причини не було забирати. Просто ніякої. Бо де я була? Ніде! Що я бачила крім господарства, і що могла в ті свої літа зробити? Нічого! Практично ж дитиною бала. А хтось сказав, що до підпілля маю стосунок. От і забрали. В село приїхав офіцер з солдатами і завезли мене в Олексіївку, посадили в клуню. Там тримали, потім відвезли у Луцьк, а в Луцьку дійшло і до суду…»
Із Марією Совальською разом сиділа її рідна сестра Анастасія. І ще — Ганна Козік, Ярина Савчук з Раків Лісу, Марія Швай, Марія Кривдік з Каменя-Каширського та Наташа Кубіник з Олексіївки. Практично всі вони пройшли підпільні курси санітарів. За це органи влади хотіли “пришити” в той час всім їм організацію терористичної діяльності, спрямовану на повалення радянського устрою.
ТРИМАЛИ В ІМПРОВІЗОВАНОМУ ТАБОРІ, ЗА КОЛЮЧИМ ДРОТОМ
Марія Мартинівна пригадала в своїй розповіді одну доволі цікаву деталь. Перед відправкою в Луцьк всіх дівчат із вишкольних медичних курсів деякий час утримували на подвір’ї однієї із хат в селі Полиці за колючим дротом.
Цей імпровізований табір, пригадує Марія Совальська, був практично переповнений ув’язненими поліщуками. Утримували там разом і чоловіків, і жінок. Це свідчить про те, що вже на той час набули масового характеру в районі арешти з політичних мотивів.
«Певно, що на нас наговорив хтось, доніс хтось із своїх. Та хіба вже зараз дізнаєшся хто? Може десь і є записано, хто саме?» — знизує плечима Марія Мартинівна і на деякий час затихає, ніби переводить подих.
Старий годинник на стіні в оселі жінки своїм монотонним цоканням відбиває лік часу, ніби переносить нас у ті страшні роки, коли за одне зайве слово проти влади могли відправити на каторгу в Сибір. Або ще гірше — розстріляти, як “ворога народу”.
БАГАТЬОХ СУД ЗВИНУВАВТИВ У ЗВ'ЯЗКАХ З БАНДИТАМИ
Судовий процес над малолітніми учасницями підпільної медичної школи відбувся у два засідання і тривав більше півроку. У результаті багатьох з них звинуватили «у зв’язках з бандитським підпіллям».
Завдяки тому, що, перебуваючи під слідством, жодних свідчень про свою причетність до підпільницького руху не дала і не підписала, Марію Совальську було визнано ні в чому не винною. А ось на рік старшу її сестру Настю засудили до 10 років виправних робіт і відправили етапом на Колиму. Відгорювавши майже весь термін ув’язнення, вона повернулася додому, вийшла вдруге заміж. Народила з новим чоловіком дітей.
Решті дівчат, згадує Марія Совальска, дали по 15 років. А саме на такий термін було засуджено Наталію Кубіник з Олексіївки, Марію Швай та Надію Кривдік з Каменя-Каширського.
А Марія Мартинівна пережила лихоліття війни, окупацію, післявоєнну розруху. Їй теж несолодко прийшлося. Адже радянська влада завжди з особливою пильністю ставилася до тих, на кого хоч раз в житті падала тінь підозри в українському націоналізмі…
