Кричала і плакала, коли його відправили в Афганістан, - волинянка про зниклого 30 років тому сина
Про це пише Катерина Зубчук на сторінках Волинь Нова.
Нагадаємо, волинянинзник 9 квітня 1988 року в провінції Кандагар. Його вважали безвісти зниклим. Виявляється, він потрапив у полон, прийняв іншу віру й залишився там жити. За багато років рідну мову чоловік забув.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Зниклий 30 років тому в Афганістані волинянин прийняв іслам і не пам'ятає української
Після 20 років марних пошуків його матір Антоніна Білокур змирилася і зробила синові символічну могилу. І через десятиліття, як вона повірила у смерть сина, виявилось - він може бути живий.
"Був дуже спокійним і скромним. Син не пив і не курив. Він мав дівчину. Все говорив: «Мам, вона найгарніша у світі». Але життя склалося так, що шляхи молодих людей розійшлися. Після школи вступив у профтехучилище в Луцьку — вчився ремонтувати автомобілі. А одержавши диплом, поїхав на роботу в Запоріжжя, на завод, де «Таврії» робили. Звідти його і в армію забрали", - розповідає матір Антоніна Білокурова.
Строкова служба сина Ігоря пройшла у Чехословаччині. Після армії він приїхав додому і влаштувався у Луцьку на підшипниковий завод. Але Ігорю дуже подобалася військова форма, тож хотів вивчитися на офіцера.
"Пише мені Ігор листа вже з дороги: «Мене відправляють за кордон, в одну із азіатських країн. У наступному листі я його питаю: «То, може, ти в Афганістані?» Запевнив, що ні. І я така рада. Бо ж уже знала, що таке той Афганістан. Бачу по телевізору щось про війну, то кажу: «Добре, що наш Ігор туди не попав». А молодший син Віктор тоді вже не втримався: «Мамо, та наш Ігор — в Афганістані». Я тоді в крик, плач…" - пригадує жінка.
А у 1988 році Антоніна Василівна дізналась, що її син зник безвісти.
