Ким був і що робив хранитель підземного Луцька Олег Виноградов
В старовинні підземелля потрапив іще дитиною, - повідомляє видання Хроніки Любарта.
Нагадаємо, 30 червня помер відомий лучанин, екскурсовод із Луцького підземелля Олег Виноградов.
Олег Виноградов виріс у Луцьку, тож змалку був у Старому місті, ще хлопчиком розглядав його руїни. У таємничих підвалах бував ще тоді, коли там була не історична пам'ятка, а овочеві склади.
Істориком чи екскурсоводом ніколи бути не хотів
Саме тому вивчився на спеціальність більш практичну – слюсар. Вчився, до речі, в бурсі, що на Ринковій площі. Тож Старе місто практично не відпускало майбутнього дослідника зі своїх «обіймів». Працював за фахом, лише у 1987 році згуртував коло себе небайдужих та зацікавлених у збереженні пам'яток старого Луцька. Така собі ініціативна група стала називатися «Ентузіаст».
Любов до історії прищепила вчителька
«Вчителька у мене була. Класний керівник. Ховайло Надія Олексіївна. Вона історію викладала і завжди старалася розказати більше, крім того, що треба було вчити. Розказувала так, що навіть нам, малим хлопцям, було цікаво. Якби не вона, я б не став звертати уваги на це все. А так щось, видно, посіяла…» – розповідав Олег Виноградов.
Рукам дослідника належить чимало відкриттів
Саме Олег Виноградов та ще жменька зацікавлених розбирали, розчищали, досліджували Луцькі підземелля. Саме таким ентузіастам належить відкриття Князівського поховання в замку та багато чого іншого. Тільки от їхні здобутки чомусь присвоюють собі більш «паркетні» історики.
Проводив екскурсії з екстрімом
«У мене колись була вихованка, яка переодягалася у привида. І коли відвідувачі заходили в кімнату з гробницею, я вимикав світло. І це дівча у білому простирадлі з ліхтариком поставало перед людьми. Дехто панікував», – розповідав Олег Виноградов.
Саме Олег Виноградов та ще жменька зацікавлених розбирали, розчищали, досліджували Луцькі підземелля.
У підземеллі бачив привида
«Якось трапилося дещо моторошне. То було щонайменше десяток років тому. Я прийшов раніше від усіх. Разом зі мною прийшла вихованка-семикласниця, яка зголосилася допомогти мені замінити лампочки. Тоді нижній поверх був затоплений, світло можна було вмикати тільки на верхньому. І от я несу драбину й інструмент, а дівчинка – лампочки і свічку. Ми йдемо коридором, і тут я чітко бачу білу пляму на стіні. Кажу їй, вона не бачить.
Проходимо далі, я впираю драбину об стінку і знову помічаю білу пляму, але вже ближче до нас. Уже й мала побачила привид, почала панікувати. Запалюю свічку, з першого разу не вдається, бо якось не по собі одразу стало. І вже коли свічка почала горіти, біла пляма зникла. Але одразу стало чутно, ніби хтось по воді пішов – разів 10-15 почулося «льоп-льоп-льоп». Хоча хвиль не було. Після цього випадку мої вихованці якийсь час боялися ходити підземеллям у темряві», – розповідав про свою пригоду Виноградов.
Що любив і не любив Олег Виноградов
Не любив, коли на екскурсії запізнювалися. Не дозволяв фотографувати підземелля, бо там поховання і фрески. А ще казав, що нашу владу в підземелля впускати не можна.
Любив історію і свою роботу. Щиро, усім серцем, до останнього. Незважаючи на погоду, на роботі був п'ять днів на тиждень, а екскурсії проводив так, що без вражень не залишався ніхто. Підземеллю віддав 40 років життя, мріяв, щоб облаштували музей. Мабуть, десь там і загубив здоров'я. І хтозна, чи бачили б ми підземелля такими, якими вони є зараз, якби не Олег Виноградов.