Як вчителька заміж виходила. ВОЛИНСЬКІ БУЙДИ
Травень. Тепло. Приходить одна з них – Надя – в понеділок в учительську, розказує:
– Уявляєте, їду я вчора в маршрутці з Ківерець. Біля мене такий мужчина галантний. Про мистецтво, філософію, культуру говорили. Про рок і поп-музику. Всю дорогу перепитував, чи мені цікаво. Я вже вуха розвісила. Бачу – обручки не має. Не схоже, що одружений. Каже, сам речі собі прасує…
– І… – десяток пар очей просвердлив колегу поглядом заздрості.
– Що «і»? Вийшли ми з маршрутки, руку подав. Каже, можна ваш телефончик?..
– І… – всім кортіло почути фінал.
– Я вже зібралася записати. Полізла в сумочку за ручкою, схилила голову і бачу…
– Що? – навіть старша вчителька, яку за низький зріст і грушеподібну фігуру діти прозвали Чекушкою, відірвалася від кіпи зошитів з математики і подивилася на оповідачку.
– …А він, уявляєте, в сандалях без шкарпеток.
– То й що? – зі здивуванням вигукнула подруга Оксана.
– А я не можу терпіти чоловіків без шкарпеток. Як ви собі це уявляєте? – відповіла Надя.
– І що, не дала? – прозвучало двозначно, але питали саме за номер телефону.
– Ні!
– Надька, ти дура! Береш мужика і ліпиш з нього, що тобі треба. Шкарпеток пар 20 купуєш і кажеш: «Щоб я більше цього не бачила!»
– Ні, дівчата, я так не можу. «В людині все має бути прекрасно: і обличчя, і одяг, і душа, і думки», – процитувала Надя Чехова.
– Так буде. Тільки красу самій треба створювати.
– Ні, не можу. Як згадаю ноги в сандалях без шкарпеток – аж нудить.
Минув тиждень. Заходить Надя в учительську, і з порога:
– Ну де та справедливість?
– Що сталося.
– Бачила я вчора того мужчину, ну, з ківерцівської маршрутки.
– І що?
– Уявляєте: поголений, в костюмі, при галстуку, в туфлях і шкарпетках.
– Ти з ним говорила?
– Ні, він з якоюсь під ручку йшов.
Надя вийшла заміж тільки через п’ять років. За хлопця зі свого села.
Святослав ЛЕСЮК