Як вчорашній студент начальство без обіду залишив. ВОЛИНСЬКІ БУЙДИ
Приїхав автобусом в Локачі, а добратися в її рідне село – Старий Загорів – нема чим. Автобуси туди не ходять.
Пішов у райдержадміністрацію: «Допоможіть». Заступник голови РДА бере машину, телефонує в районну газету, щоб і їхній кореспондент підсів (матеріал напишуть).
Зима, підмерзло, сніг пролітає, їдемо.
На виїзді з Локач стоїть юнак з папкою під пахвою. Каже чиновник до шофера: «Давай візьмем». А до мене: «Це в нас обласне управління захисту прав споживачів планує відкрити посаду. От ми випускника університету хочемо взяти. Хороший хлопець. Поки що стажується».
Взяли.
На в’їзді в село чоловік попросився вийти. Каже: «Я своїми справами займуся. А ви, як будете їхати назад, підберіть мене, будь ласка». Домовились, о котрій годині нас чекатиме на цьому ж місці.
Приїжджаємо в обійстя відомої ланкової. А там на подвір’ї лежить здоровенна туша – саме кабана закололи. Каже нам господиня: «Ювілей через три дні, от готуємось».
Відірвалася від роботи, запросила до хати, дала мені інтерв’ю про роки своєї молодості й роботу в колгоспі. А районний кореспондент нічого не записує. Каже: «Віро, я не маю що в тебе питати. Стільки разів про тебе писав – усе про тебе знаю. Напишу ще раз. А шкварку підсмажиш?»
«І не тільки шкварку», – відповідає.
Записав інтерв’ю. Героїня залишила нас в кімнаті, побігла щось готувати.
Чекаємо з півгодини. Вже назад їхати треба, а її все нема.
Заходить. Каже: «Вже й не знаю, що робити. Свіжина ще не готова. Побігла невістка в центр села щось на закуску купити, а два магазини закриті. Якийсь захист прав споживачів з району приїхав, то власники магазини позакривали і поховалися».
Каже районний кореспондент: «Та нам і старе сало на шкварку піде. Що, капусти кислої не маєш?»
«Та маю. Але все в погребі, а невістка з того попенду ключі від погребу забрала».
Вже збиралися їхати, не обідавши. Та господиня стала в дверях: «Я вас голодними з дому не випущу. Такі люди приїхали, а я не маю чим пригостити. Біда мені. Будете мене все життя згадувати незлим тихим».
Довелося залишитись, щоб не образилась. Прибігла невістка, підсмажили старе сало, вибили яєчню, відкрили різні салати, яких сім’я на зиму накрутила. Ну, й самогону, звісно, по чарочці випили.
Їдемо назад. Стоїть кандидат на посаду інспектора управління захисту прав споживачів.
Сідає в машину, каже: «Не можна нічого вдіяти. Нікого не вдалося перевірити. Вісті в селі розносяться з блискавичною швидкістю. Власники дізналися, що я приїхав. Магазини позакривали. Санітарний день оголосили. Ніколи такого не було. Люди обурені, а їм хоч би хни».
Каже районний кореспондент до хлопця: «Сидів би ти в адміністрації – папери писав. Було б з тебе толку більше. Молодий. Вчити тебе ще й учити, як працювати треба».
Святослав ЛЕСЮК