На Волині жінці вирізали 10-кілограмову пухлину
Жінка погодилася розповісти свою історію, щоб вона стала уроком для інших людей, пише газета "Волинь".
Адже пацієнтка на власному досвіді переконалася, як дорого може коштувати поширена звичка «терпіти до останнього».
"У селі завжди роботи багато. Дослухатися, що і де болить, нема часу. Я останнім часом думала, що маю проблеми з підшлунковою, шлунково-кишковим трактом. Весь час відчувала у животі важкість. І виглядала, як вагітна, хоч уже на пенсії. Думала, від чого ж я поправляюся? Півтарілки страви «не влазило». Жила з таким відчуттям, ніби з’їла відро цементу, і він у мені застиг. А до лікарні на обстеження все ніяк не могла зібратися", - розповідає жінка.
Це нині, через два тижні після операції, яку провів завідувач хірургічного відділення, заслужений лікар України Любомир Валіхновський, у пацієнтки рум’янець на щоках і бадьорий настрій. Щоправда, усмішка на обличчі зникла, коли жінка згадала, скільки коштів довелося витратити на дороговартісні медикаменти.
Цікавилася, куди звертатися за матеріальною допомогою на лікування, адже біда впала на голову дуже несподівано. Донька, яку застали біля ліжка хворої, лише докірливо хитала головою, згадуючи, як довго довелося переконувати маму, щоб відвезти її до лікарні.
"Давно живіт заважав. Працювала кухарем у дитсадку, і вдома все робила. Натомишся за день, а вночі спати не можна, бо на бік не ляжеш. Ще й грижу пупкову мала. На тижні перед Пасхою ми картоплю садили. Я зопалу підняла щось тяжке — аж заболіло всередині. Але не надала тому уваги, бо ж перед святом треба пекти, варити. В суботу стало зовсім погано. Пила якісь таблетки, грілку прикладала. Не могла вже ні ходити, ні говорити, а «швидку» не викликала, не хотілося медикам свято псувати. Кума мене як побачила —злякалася, почала сварити. Аж у понеділок я зважилася звернутися за допомогою", — каже вона.
Любомир Дмитрович Валіхновський, як прийнято у хірургів, зберігає відзняті під час операцій фотографії. Ось дві великі ємкості з коричневою рідиною, яка містилася у величезній кісті, а після її розриву заповнила черевну порожнину, ось вона сама, нагадує червоний розтягнутий мішок.
"З Любомиром Дмитровичем працюю давно, маю 55 років стажу. Він проводить багато надзвичайно складних операцій. Допомагати хірургові такого високого професійного рівня мені приємно й почесно. Однак нам обом дуже прикро, коли люди страждають від власної безпечності й байдужості", - каже операційна медсестра Лідія Берестюк.
Дякувати Богу, Валентину Савівну Хвалько медикам вдалося виходити. Жінка констатувала, що у два рази «схудла» в талії і тепер буде мати клопоти з гардеробом: усі спідниці доведеться вшивати. Поділилася, що відчуває незвичайну полегкість, і дихати стало вільніше, і рухатися.