Видужати фізично без духовного оздоровлення неможливо, – капелан Луцької міської лікарні
За цією адресою парафія організувалася не випадково, бо капличка всередині лікарні стала затісною для всіх охочих.
Про це йдеться на сторінках газети "Волинські новини", – пишуть на сайті Волинської єпархії ПЦУ.
Майже 20 років отець Юрій – капелан міської лікарні. Разом із медиками, які лікують тілесні недуги, зцілює душевні немочі пацієнтів. Адже видужати фізично без духовного оздоровлення неможливо. За цей час священнику довелося потрапляти в різні ситуації.
Отець Юрій поділився думками про досвід служіння Христу в лікарняних палатах:
На смертному одрі і на війні людей, які не вірують, нема. Коли людина стикається з хворобою або небезпекою, то шукає захисту. Бо найбільше боїться смерті. Часто важкохворим не кажуть, що вони на порозі вічності. Заспокоюють, що вилікують, поставлять на ноги. Хоча, з церковної точки зору, людям треба казати правду. Чому? Бо їх треба підготувати до неминучої зустрічі з Богом. Поставши перед Творцем, доведеться звітувати, як ти пройшов земний шлях.
Неправильно, що за життя багато хто всіляко хоче уникнути смерті, страждань, старіння. Людина в болях і муках приходить у цей світ і так само в стражданнях його залишає. Тому важливо перед кончиною розрішитися від земних боргів.
Усе в світі відбувається за причинно-наслідковим зв’язком. Звісно, у своїх проблемах і бідах легше звинуватити когось іншого, ніж самого себе. Це все одно, що вимкнути світло і звинувачувати його, що воно не світить. Ми свідомо обираємо темряву і йдемо, куди вона диктує, набиваємо собі ґулі. Світло є Бог, і він каже: «Я є. Тільки увімкни його. Тобі від цього стане тепліше». Але ж простіше когось чи щось звинувачувати. Чи прийде світло у твоє життя, залежить від тебе. Господь сказав, що пекло і Царство Боже – всередині нас. Це – стан душі людини. Бог напечатав у серці кожної людини совість, моральний закон, згідно з яким люди живуть. Людина знає, як творити добро, але не хоче. Їй легше і простіше чинити зло. Алкоголізм, наркоманія, ігроманія – ці залежності побудовані на пристрасті. Людина втягується і стає підвладна духові азарту. Це глибока духовна проблема. Позбутися її лише медикаментозно нереально. Повністю оздоровитися можна саме з Божою поміччю. Але для початку треба визнати залежність, потім від неї звільнитися за допомогою Бога.
Зазвичай хворі шукають помочі у лікарів. Бо медики мають досвід, практику, ліки. Та виявляється, що це все не діє. Часто фахівці, застосувавши усі традиційні методи, кажуть: ми не можемо встановити діагноз, ідіть у церкву. Присутність Бога і вплив на процеси, які відбуваються в людині, беззаперечні.
Буває, що хворі у відчаї звертаються до так званих цілителів. Це не дивно, бо з давніх-давен люди намагалися підключитися до Божественного або демонічного генератора. І той, і інший може вплинути на якісь процеси на землі. Божественний – беззаперечно, але він об коліно нікого не ламає і пропонує виконувати його закони. Живеш за ними і коришся їм – ці закони діють. Порушивши, запускаєш зворотній процес. Бог уклав з людьми завіт і сказав: виконуєш мої заповіді – будеш під благословенням. Не виконуєш – будеш під прокляттям. Прокляття – це роз’єднання з Богом, віддалення від світла.
Нам важко усвідомити, що до хвороби призводять гріхи. Доведено, що жіночі й чоловічі онкохвороби виникають у тих, хто вів розпутний спосіб життя, зраджував. Їм посилається хвороба як викуплення. Є припущення, що в раю є категорія хворих на рак, які пережили великі випробування і скорботи, щоб урятувати душу. Бо коли людина страждає, не хоче грішити. Через хворобу люди приходять до покаяння і упокорення себе.
Часто над хворими здійснюють таїнство соборування. У Святому Письмі сказано: «Якщо хто з вас захворіє, нехай покличе пресвітера церкви. І вони, помолившись над хворим, намажуть його освяченим єлеєм. Молитва віри уздоровить недужого і гріхи йому простяться». Підготовка до соборування чергується сповіддю і причастям. У католицькій церкві є така практика, що соборування – це останнє помазання. В православній церкві навпаки – подається на оздоровлення і на продовження життя.
Усе, що відбувається з людиною, є промисел Божий. Іноді пацієнту роблять планову операцію, не бачать жодних ризиків, а він помирає. А буває, що привозять потерпілого внаслідок ДТП, шанси на життя у якого мізерні. Але його оперують і людина виживає, відновлюється. Бо Господь дав їй на життя. Чому Творець дає випробування, насилає скорботи, відомо лише Йому. Для нас це закрито. Бог сказав, що волосся на нашій голові пораховано. Якщо Господь щось передбачив, не сховаєшся. Інша річ, що людина хоче, щоб було так, як вона планує. Ми – наче глина, яку Господь обпікає, іноді сильно. Але знає, скільки градусів дати, щоб стала золотом.
Через скорботи Господь врозумляє. Людина, яка потрапила в лікарню, вирвана зі звичного життєвого кола. Вона бачить поряд з собою страждання та смерть і не знає, коли вийде з лікарні, чим закінчиться її хвороба. Зате у неї з’являється вільний час для роздумів. Господь дає можливість змінитися, задуматися про сенс життя, страждань і смерті. І священник допоможе смиренно перенести хворобу. Часто після цього людина стає іншою – уважнішою і терпеливішою.
Іноді люди не розуміють, чому народжуються діти з вадами, хворіють. Це – результат духовного і фізичного зубожіння людини. Всюди пропагується розпутне життя, навіть мода спонукає одягатися так, щоб дітородні органи були не захищені навіть в холодну пору року. Потім молоді люди одружуються, а дітей нема. Додайте сюди порушення всіх моральних і духовних норм – молоді люди живуть як сім’я до шлюбу, не маючи ні благословення церкви, ні батьківського. Потім народжують дитину – хвору або з вадами. Але сучасна медицина дозволяє виходити таких малюків. Хоча буває, що за гріхи дідів-прадідів Бог взагалі не дає дітей.
Якщо людина хворіє, раджу приходити до лікаря, який може уздоровити всяку неміч духовну і тілесну. Тобто до Господа. Частіше сповідатися і причащатися, виконувати Божі заповіді.