На Волині чоловік-рентген бачить хвороби очима: лікує навіть медиків і священиків
Дві бабусі були знахарками
Спочатку двері його хати не зачинялися у селі Нужель Ковельського району, тепер до нього в надії на порятунок їдуть у Ковель. За сорок літ, що допомагає хворим, не надбав статків. Живе самотньо у крихітній «хрущовці», що давно не бачила ремонтів. Не має ні дружини, ні дітей.
– Такі люди не бувають ні богатими, ні сімейними, ні щасливими, – тихим голосом промовляючи, гірко посміхається. – Колись Ванга казала, чи то дар, чи наказаніє, бо то не життя.
А дар свій Микола Васильович відчув років у двадцять. Тоді після закінчення у російському місті Череповець медичного училища повернувся додому – в село Нужель. Не міг влаштуватися медиком з російським дипломом, бо своїх спеціалістів на місцях вистачало. Тож закінчив ще Горохівський сільськогосподарський технікум.
Працював у колгоспі обліковцем. І важко захворів – душа боліла. Порятунку шукав у лікарів, знахарів, та одужання не приходило.
«І мені відкрилось. Бог дав», – каже небагатослівно про свій дар. Раптом побачив, де брат, який на тиждень пропав. Пішли разом з матір’ю у те місце – і там його знайшли.
– З того часу пішов про мене поголос у селі, – згадує Микола Васильович. – А раніше дві мої бабки лікували підорву, рожу, знімали порчу, «вітер». Але це обично передається по жіночій лінії. А чого мені? Досі не знаю.
Людські органи бачить, як малюнки
І потягнулися до нього хворі з усякими болячками. І звичайні люди, і лікарі та навіть священники, бо більшість з них не визнають знахарів. З тиском, серцевими хворобами, туберкульозом, безпліддям, жіночими та чоловічими болячками… Навіть зі звичайною застудою. Адже чоловік, помолившись і зосередившись, бачить людські органи, як малюнки.
– Наприклад, рак бачу як пухлину чи як пляму, злоякісний має корінчики. Якщо захочу, можу побачити і в людей на вулиці. Але я цього не роблю, навіть не стараюся дивитися. Бо то, дорогенька, можна здуріти, – зізнається.
Микола Васильович запевняє, що лікує усі хвороби, крім психічних та раку, хоча з доброякісними пухлинами бореться. Не береться за туберкульоз, коли є вже каверзи, тобто дірки в легенях, лише на початкових стадіях. Каже, що важко піддаються лікуванню очі.
Варикоз – тільки медикаментозно. Якщо підозрює алергію, то направляє на аналізи, щоб у подальшому підібрати лікування. Запевняє, що після його прийому багато бездітних пар тепер тішаться малюками. Раніше пияків зцілював, тепер – ні, бо «тільки душу вимотають».
– Я ясновидящий, знахар, ще й медик.
Нехрещених не приймає
Колись Микола Васильович приймав сотні хворих із самого ранку і до пізньої ночі. Проте зараз лише дві години в день, бо лікування забирає чимало сил. Деякі хвороби пацієнтів повертаються цілителю, тому треба відновлювати організм. Як – це таємниця знахаря.
Прийом триває приблизно 15 хвилин. Микола Васильович не питає, що привело до нього, лише цікавиться, як звати пацієнта – і все. Далі молиться і бачить, чим хвора людина. Також може сказати, чи є у людини порча та заздрість.
Але перед тим визначає, чи хрещена людина. Якщо від доторку його рук падає, значить, ні. Такого Микола Васильович не приймає. Не читає чужих думок, але подальшу долю пацієнта бачить.
– Я не Бог, не завжди можу допомогти, але зазвичай другий раз до мене рідко приїжджають, – розповідає. – Останнім часом багато неврозів, стресів. Людина думає, що то хвороба, а то душа больна. Там уже священник треба. До конкретного батюшки не направляю, бо людині треба йти в церкву. Не священник душу очищає, а енергетика храму.
Собі допомогти не може
Лікує ковельський знахар медикаментами, біотоками, лікарськими рослинами. З питань фітотерапії його консультує кандидат медичних наук з Києва. З нею познайомився через її племінницю, яка приїхала по допомогу.
А ще Микола Васильович зцілює гіпнозом, яким можна вплинути на органи – активізувати до дії та відновлення. Але, за словами Андросюка, гіпнозу піддаються не більше 20% хворих.
– Коли потрібно вводити людину в транс, то обов’язково попереджаю. Якщо треба застосувати слабкий гіпноз, просто дивлюся в очі і роблю свою роботу.
Може побачити людські болячки і по фото, але роздрукованому на папері. Тому що цифрове зображення з телефону розсіюється. До речі, Микола Андросюк дозволяє знімати себе тільки збоку. Не фотографується навіть з вдячними пацієнтами, які приїздять звідусіль: з Білорусі, Польщі, Німеччини, Канади, Штатів, Африки. Пояснює, що по знімках можна завдати людині великої шкоди, особливо якщо видно очі.
– Не хочу, щоб мені зробили вред маги, відьми. Вони кусають мене, бо коли я відробляю людям, уся погань йде на них, – каже. – Якби могли, то розірвали б мене…
За сорок літ Микола Андросюк зцілив тисячі хворих. А от собі зарадити не може. Не допоможе йому навіть учень, якому передає знання, бо сам сильніший від нього.
– Це Дмитро Дмитрук з Ковеля, дуже обдарована Богом людина. Я побачив, що в нього є дар, і попередив, що він не буде мати сім’ї. Бог не питає, чи згодна людина. Якщо дає дар, то забирає все…