Новини

На Волині пара обвінчалась після 50 років спільного життя. ФОТО

Романа та Лідії Бобків з Каменя-Каширського після п’ятдесяти років цивільного шлюбу прийняли таїнство вінчання.

Як відомо, за церковними традиціями, саме союз чоловіка та жінки, освячений в храмі, одвіку вважається благословенним Господом, бо саме тоді Всевишній поєднує людські душі в одне ціле, пише газета Полісся.

Бобки навмисне звершили чин одруження саме у той день, в який пів століття тому відзначали своє весілля — 13-го вересня. А все тому, щоб не порушити символічний зміст знакового для них числа. Для пишного святкування весілля уже “золотого” запросили й п’ятдесят гостей.

Вінчання Лідії Яківни та Романа Пилиповича звершувалося у храмі Святого Миколая Чудотворця.

"Упродовж сімейного життя не покидав намір повінчатися, — розповідають “молодята. Спочатку не було такої можливості через тогочасні ідеологічні переконання. Згодом вирішили відкласти цю знаменну подію на золотий ювілей", - каже чоловік.

Так, за добровільною згодою на подружнє життя, уже благословенне Богом, Роман та Лідія стали на рушничок щастя, проживши в парі пів віку, виростивши двоє синів та діждавшись онуків. При цьому жодного дня не пошкодували, що побралися. Нині з великим задоволенням пригадують ті найщемніші моменти їхньої першої зустрічі. І нині усім доводять, що таки не помилилися у своєму виборі.

Наречений з Львівської області, наречена з Ратнівщини.
Історія зародження стосунків…

— Ще у молоді роки доля занесла мене до Каменя-Каширського. Це був 1966-й рік, — розповідає Роман Пилипович. — Мені сподобалося, тому тут і залишився. Працював водієм машини, що розвозила хліб. Роком пізніше і Лідія приїхала сюди на роботу з Поступля. Будучи молодою дівчиною, вона ще тоді займала відповідальну посаду у райкомі. А познайомились ми на весіллі у мого друга. Ліда була дружкою, а я дружком. Вона одразу мені приглянулася, хоч на той час я вже зустрічався з місцевою дівчиною. Втім, мабуть, доля взяла верх над нами, бо познайомилися і закохалися…

"Перш, чим одружитися, треба роздивитися", — цитуючи народну приказку, Роман Пилипович з неприхованою симпатією споглядає на свою тепер уже законну перед Богом та людьми дружину Лідію.

А роздивлявся він її, очевидно, ретельно, бо зустрічалися вони з Лідою, за словами новоспеченого жениха, аж два з половиною роки.

Пройшли 30 кілометрів пішки, аби отримати батьківське благословення
— Лідіє Яківно, нам надто цікаво дізнатися, як далі розвивалися події. Про Ваші побачення, спільно проведений час. Кортить почути про найприємніші спогади того романтичного букетно-цукеркового періоду?

"Чи не найбільше запам’ятався момент, коли Роман наважився освідчитися мені, — згадує пані Лідія. Як справжній гуцульський легінь, він мав добрий намір просити моєї руки у батьків. Це був вихідний день, спочатку ми пішли на танці. Роман, як неперевершений танцівник місцевого клубу, не міг пропустити такого дійства. До слова, два роки поспіль наша пара отримувала приз глядацьких симпатій за найкраще виконаний вальс на новорічному “вогнику” в будинку культури. По тому ми пройшли 30 кілометрів пішки до Поступля, аби Роман зміг зробити пропозицію руки і серця в присутності батьків, тим самим засвідчити свій невимушений намір зі мною одружитися.



Поділіться з нами тією мудрістю та підкажіть, шановне подружжя, як належить розподілити у домі обов’язки, аби завше у родині панував лад? Бо прожити пів віку разом — це велика відповідальність та, очевидно, особливе уміння знаходити компроміси.

"Нема кращого друга, як вірна та турботлива “супруга”, — приказками говорить Роман Пилипович. –

"Напевно, несправедливо буде, якщо кожен скаже про себе. Я про Ліду розповім, а вона най про мене. Отож, ми та пара, про яку можна впевнено говорити — усюди разом. Вона моя підтримка та опора. І в горі, і в радощах… Так би мовити, хоч ох, та вдвох! По-жіночому хитра, зате справедлива. Своєю дипломатичністю у стосунках вона домагалася від мене усього, що їй заманеться, звісно, у доброму розумінні. Тим часом я їй не перечив, бо твердо знав, що її думка завжди слушна та безапеляційна". - говорить він.

Лідіє Яківно, розкажіть, яким для вас є Роман Пилипович. Чи має він певні недоліки, жартуючи цікавлюся у співрозмовниці.

— У молодості був напрочуд гарним, але разом з тим і ревнивим. Думав мене хтось інший схопить, — всміхається пані Лідія. — Сердився, коли хтось зі знайомих чоловіків запрошував мене до танцю. Однак, я завжди уміла згладжувати усі гострі кути в наших стосунках. І, зрештою, усе проходило мирно. А взагалі, мій Роман дуже добрий хазяїн. Його обійстя чисте, господарство доглянуте. Він ніколи не пиячив та був прикладом для власних синів, а зараз для онуків. Навіть курити покинув, як я стала наполягати.
У мене до знайомства з Романом було чимало завидних на той час кавалерів, — зізнається Лідія Яківна. — Однак, я жодного разу не пошкодувала, що доля звела мене саме з моїм чоловіком.

Відгулявши два весілля, нині можна проаналізувати, яке ж з них відгриміло гучніше?

— Можна впевнено сказати, що відповідальніше та до дрібниць продуманим було “золоте” весілля, — зізнаються мої співрозмовники. Цього разу хвилювалися значно більше. Усе сприймалося з особливим трепетом. І сповідь перед вінчанням і саме сприйняття важливості обряду. У церкві було багато гостей, бо нечасто можна побачити молодят у такому поважному віці, як ми. Плакала від щастя наречена, паленіла у РАЦСі, наче вразлива малолітня дівчина, що вперше бере шлюб. Після офіційних урочистостей на нас чекали святкові заходи в місцевому ресторані. А на завершення, гості мали змогу скуштувати весільний коровай. Натомість, п’ятдесят років тому, було значно скромніше, проте не менш зворушливо, — ділиться враженнями подружжя.


Як гадаєте, який секрет довготривалих стосунків. Можливо, у вашого сімейства є своя перевірена роками формула щасливого шлюбу?

"Живіть між собою, як голубів пара. Коли ж і назріє конфлікт у ваших взаєминах, не ставайте дибки. Усе вирішуйте злагоджено. У жодному разі не піднімайте голосу один на одного. Бо повага це також — запорука щасливого шлюбу", — діляться сімейним досвідом, перевіреним упродовж пів століття, “золоті” молодята.