70-річна волинянка була волонтеркою під час Революції Гідності
У 2004 році, під час Помаранчевої революції жінка разом з донькою Ларисою подалася на перший український майдан,адже вбачала у Вікторові Ющенку людину, здатну утвердити демократичні цінності. А коли у 2013–2014 роках розпочалася Революція Гідності, жінка в поважному віці вдруге вирушила відстоювати вибір українців, - пише Вісник і Ко.
«А як було не їхати, якщо моя країна опинилася у небезпеці? Як залишатися осторонь політики, коли мої діти були готові на самопожертву?» – каже Євдокія Микитівна.
Тому жінка, яка була перед Помаранчевою революцією членом ДВК в Донецьку та спостерігачем в Криму, не вагалася.
«Ми з донькою Ларисою та сином Василем, який на той час закінчив медичний університет імені Богомольця, стали волонтерами, – розповідає Євдокія Микитівна. – У вихідні до нас приєднувалася й друга донька Олена, котра живе у Бресті і працює провідником на залізниці. Варили борщ, розносили каву, молоко, нарізали бутер¬броди. Найстрашніше очікувало 18 лютого 2014 року. Вранці хто в чому з піснею «Горіла сосна, палала…» на сучасний лад вулицею Інститутською повернули у Маріїнський парк. Навпроти постали молодесенькі хлопчики у військовій формі. Ми чіпляли їм синьо-жовті стрічки і просили перейти на бік народу. За солдатами стояв «Беркут». Було чути, як біля Будинку офіцерів виступала Ірина Фаріон. Раптом мирна демонстрація переросла у сутичку з провладними силами. Озброєний на повну «Беркут» погнав натовп до метро Арсенальна».
У Маріїнському парку поруч з жінкою розірвалася газова граната і оглушила її. Навіть після того, як її доправили в медпункт, волинянка не залишила Майдан.
Євдокія Каць каже, що всі, хто пройшов Майдан, втратили здоров’я. Дим, сморід, холод, намети, буржуйки – не минули безслідно. З часом вона відчула все на собі, бо з часом стала задихатися, втратила слух, та статусу потерпілої на Майдані не має.
«Я горджуся тим, що не була осторонь долі країни, а мої діти небайдужі до того, що в ній відбувається», - каже жінка.