Побитий, без грошей і документів: зниклого волинянина знайшли у Москві
Незважаючи на колишні безбожні часи, Марія Чабан зі Старої Вижівки ніколи не розлучалася з молитвою та церквою. І ось коли здавалося, що всі негаразди долі далеко позаду, залишилося лише тішитися білим світом та онуками, гучно постукало в її хату лихо, пише газета «Вісник».
Побили до непритомності
Влітку 2013 року син Микола поїхав у Москву на заробітки. Спочатку все було гаразд, а потім зв’язок з хлопцем обірвався. Так тривало кілька місяців. Родина молилася за Миколу вдома, подавали записочки на молебні по церквах, монастирях.
– Особливі надії покладали на святителя Миколая Чудотворця, небесного синового покровителя, – розповідає Марія Іванівна.
Родина й гадки не мала, що на чужині хлопця побили до непритомності, відібрали зароблені гроші, мобільний телефон та документи. Прийшов до тями у лікарні. Але Господь не залишив його напризволяще. Медики поставили на ноги, хоч у молодого чоловіка в кишені не було ні копійки. А коли загоїв рани, подався Микола Чабан на Білоруський вокзал. Добиратися додому вирішив «зайцем»: приміськими електричками з пересадками. Бувало й так, що втікав від контролерів.
Чудесне «знайомство» в електричці
Одного разу підсів до нього дідусь: біле, неначе молоко, довге волосся, лагідний погляд, у руках – посох. Від несподіванки хлопець навіть не зрозумів, де узявся старенький. І хоч на Миколі одяг був такий, що від сорому очі ховав, та подорожній ще більше подивував, бо на ногах у нього виднілися… постоли.
– Триста кілометрів пішки йшов, – вразив Миколу дідусь.
Слово за слово – розговорилися. А коли під’їжджали до Смоленська, старенький порадив хлопцеві звернутися в один з місцевих соборів, мовляв, там йому допоможуть. Навіть дорогу до храму показав. Коли Микола на якусь мить замилувався церковними куполами, від дідуся в постолах вже й сліду не лишилось.
– Гей, хлопці! – звернувся до купки людей, що стояли поблизу храму. – Ви не бачили чоловіка, який тільки що йшов зі мною?
Ті здивовано подивилися на Миколу, а один навіть пальцем біля скроні покрутив: мовляв, ти що, чоловіче, не сповна розуму, біля тебе ж нікого не було!
Як тільки Микола Чабан переступив поріг собору, його погляд упав на одну з ікон. На образі був святий, як дві краплі води схожий на старенького, з яким він познайомився в поїзді. Оговтавшись, помітив, що назустріч наближаються двоє людей: чоловік та жінка. З’ясувалося, вони представляють Смоленське сестринство в честь ікони Божої Матері «Одигітрії», службу бездомних соціального відділу Смоленської єпархії. Розпитали, яким дивом він опинився в храмі. Микола все й розповів.
– Сина нагодували, дали одяг, допомогли виготовити документ, який посвідчує особу, – розповідає Марія Чабан. – Пропонували на дорогу й гроші, але він відмовився, попросив тільки щось з харчів.
Марія Іванівна показує довідку №101, яку дали синові 26 вересня 2013 року за підписом керівника соціального відділу і заодно сестри милосердя Анни Цвєткової, у якій йдеться про те, що Микола Петрович Чабан отримав у Смоленській єпархії соціальну допомогу.
«Просимо не вчиняти перешкод проїзду цієї людини на транспорті на шляху до Республіки Білорусь у зв’язку з відсутністю грошових коштів. Довідка видана тільки для придбання проїзних документів і проїзду», – йдеться в документі.
Без паспорта перетинав кордони
Добирався зі Смоленська до Бреста Микола теж на перекладних. Стільки незнайомих, небайдужих людей пропонували йому допомогу! Дорога була легкою, від чого теплішало на серці. І головне – жодних перепон. І тільки в автобусі, що курсував із Ратного до Ковеля, Миколі вдалося згадати номер мобільного дружини. Хлопець, що сидів поруч, дозволив йому скористатися своїм телефоном. Так родина Чабанів довідалася, що син живий-здоровий.
Нині Микола з родиною мешкає у Миколаївській області. Його ж мама, Марія Чабан, не може без сліз розповідати про цей незвичайний епізод з життя і молитовно згадує Миколу Чудотворця, одного з найшанованіших та найулюбленіших святих, що прихиляє до нас небо.