«Хотів порубати мене і дітей вночі», або Сповідь лучанки, яка терпіла знущання чоловіка 10 років
Сюди постраждалих направляє поліція або ж соціальні органи, якщо є загроза життю і бажання самої потерпілої. При собі має бути документ, що посвідчує особу та довідка про медогляд. Місце реєстрації, наявність паспорта не обов’язкові, пише Вісник+К.
Керівник закладу Наталія Мишко розповідає, що працівники закладу складають індивідуальний план роботи з людиною. Так з жертвами домашнього насильства працюють соціальний педагог, психологи, та, за потреби, юристи. У центрі безкоштовно забезпечують разовим харчуванням, засобами гігієни, одягом та іншими необхідними у побуті речами.
Проживати тут можна до 90 діб. За цей час, розповідає Наталія Мишко, спеціалісти закладу намагаються якнайшвидше допомогти людині подолати життєві труднощі. А це досить складно, адже домашнє насильство не буває лише фізичним, часто воно також ще й психологічне, економічне та сексуальне.
Наталія Мишко розповідає, що у центрі навіть допомагають з працевлаштуванням.
У 2019 році тут поселили 59 осіб, з них – 22 дитини.
Наразі у центрі знайшла притулок молода жінка із двома маленькими дітьми. Вона терпіла кривдника 10 років. Домашнє насильство завжди було у цій сім’ї, спочатку воно проявлялося образами, а потім чоловік п’яним почав підіймати руку. Одне за одним з’явилися двоє діточок, і стало ще складніше піти від домашнього тирана, адже житло його та й саме чоловік забезпечував сім’ю. Жінка каже, не хотіла йти, бо думала, що батько її дітей таки зміниться, але з кожним разом ставало все гірше і гірше.
Лучанка розповідає, що боялася повертатися з роботи додому, а діти – зі школи.
– Бувало, що навіть серед ночі піде нап’ється. А потім прийде і починає просто кричати. Діти сплять і зриваються в чому є. Тож, якщо бачили, що у кімнату рветься, то і босі вискакували на вулицю. Бігли, куди встигали, часто до знайомих. Якщо на вулиці холодно, діти босі, то йшли до сусідів перечекати, поки засне і назад в хату верталися.
Жінка розповідає, що в домі потрібно було завжди дотримуватися тиші:
– Діти ростуть їм потрібно розвиватися, а ми мусили сидіти в кімнаті і закритися, як мишки сидіти, не бачити нічого і нікого. Додому рідко коли приходив тверезий. Бувало, що останнє міг забрати і пропити. Звісно, допомагав фінансово. Але краще бідніше і важче жити, ніж ось це терпіти.
Окрім фінансової залежності жінку стримував ще й страх осуду. Останньою каплею стали погрози чоловіка порубати чи подушити її та дітей вночі. Тоді жінка і вирішила звернутися до центру.
Каже, що зараз відчуває себе захищено та спокійно. Знає, що буде робити у майбутньому та впевнена, що ні в якому разі не можна терпіти домашнє насильство.
За статистикою ООН від фізичного домашнього насильства в Україні страждає більше 1,8 мільйона жінок. Лише 10% з них звертаються за допомогою, більшість – бояться осуду, не знають, куди іти та як жити далі.