У 30 років волинянка залишилася вдовою з сімома дітьми на руках
Про це пише "Вісник+К".
У райцентрі бабуся живе останні вісімнадцять років то в онуків, то в дочки. А її молодість пройшла у Комаровому. Ще з п’ятнадцять років тому вона бігала туди – ніяк не могла звикнути до «городського» життя.
Побачивши Ганну Іларіонівну, аж не повірила, що це вона: гарна, жвава і, здається, надто молода на свої 90 літ. А вона, усміхаючись, з живим вогником в очах розповідає про своє життя.
– Ой, не балувало мене життя, не балувало, пташечко. У тридцять років залишилася вдовою, на руках лишилося семеро малолітніх діток, найстаршій донечці одинадцять років було, а іншим – дев’ять, сім, п’ять, три, найменшеньким же двійняткам – лише про три місяці. Чоловік і не хворів, і не жалівся ні на які хвороби. Ще зранечку поснідав, а потім після обіду біжить якась жіночка і каже, що щось недобре з моїм Федором. А він працював секретарем сільської ради. Схопило серце – і його не стало…
Покотилися сльози по бабусиному обличчю. А мені й самій плакати захотілось, уявивши її малесеньких донечок та синів біля батькової домовини...
– Бабусю, а як же жили, як вижили, дали ради малим діткам, та ще й на чужині?
– Свекри у мене дуже хороші були. І брати чоловіка також. Що б не робили: чи косити, чи гребти, чи дрова рубати – то все разом, толокою. То в мене всі працювали, то в них. А діти самі себе гляділи. Більші за меншими дивилися. І люди дуже добрі у Комаровому. Шкодували мене, ніхто не скривдив, не відмовив, якщо щось просила, я й ні з ким не сварилась, не ворогувала, отак і вік прожила, та ще й немалий. Діти виросли, розлетілись по світу: Волгоград, Київ, Локачинський район, Луцьк, Ратне, Комарове. Пам’ятаю, Лєна, з якою зараз живу, ще тільки сім класів закінчила, як поїхала на сезонні заробітки. Привезла три тонни зерна. Яка ж то підмога була для сім’ї! Та всі діти їздили по сезонних заробітках. А я в колгоспі працювала і вдома все робили. Щороку ж корівчину-дві тримали, телят маленьких ніколи не продавали, а годували до трьох центнерів, аби копійчину мати. Та, Богу дякувати, виростила діток.
– Бабусю, а в які роки жилося Вам найлегше?
– Ой, пташечко, зараз добре жити, тільки якби ще здоров’я було кращим.
Ганна Іларіонівна скаржиться на те, що недобачає та недочуває. Зате залюбки внукам вареників наліпить, хліба напече, а ще любить у квітнику поратися.
Старенька молить Бога про здоров’я для своїх сімох дітей, сімнадцяти внуків та тринадцяти правнуків. До речі, один з її внуків – гордість не лише бабусі, а й України. Анатолій Ковалевський, син найменшої дочки Марійки, яка з двійнят, – відомий біатлоніст, лижник, заслужений майстер спорту України міжнародного класу, неодноразовий призер всеукраїнських і міжнародних змагань.
Наталка СЛЮСАР, Валентина БОРЗОВЕЦЬ