Вербна неділя – 2020: прикмети і звичаї
ІСТОРІЯ СВЯТА
Історія цього свята триває ось уже 21 століття і описана у Святому Письмі. У цей день Ісус Христос воскресив померлого Лазаря у Віфанії, а цей унікальний випадок став відомий завдяки очевидцям, які блискавично рознесли звістку про чудо.
Тож коли Ісус завітав у Єрусалим , люди були здивовані, вражені, але й радісні, тож зустрічали його з почестями: співали пісні в його честь, кидали під ноги різні квіти та пальмові гілки, та навіть власний одяг, аби доторкнутись ним до чуда, яке було втілене у обличчі Ісуса Христа.
ЗВИЧАЇ І ПРИКМЕТИ
Повернувшись додому з освяченою вербою, удома легенько били усіх домашніх гілочкою і промовляючи: «Не я б’ю, верба б’є. На здоров’я, на красу, на захист. За тиждень ‒ Великдень» або ж « Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!»
Вдариш по тілу гілочкою верби ‒ буде міцне здоров’я весь рік. Було прийнято бити і себе і рідних, яким зичиш здоров’я. Також, маленьких діток для здоров’я купали у відварі з вербових гілочок.
У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба». Не сіяли колись і буряків, бо «будуть гіркі».
Люди наскільки вірили у цілющу силу верби, що садили її біля криниці, аби очистити воду.
Після освячення в церкві, вербу несли не тільки до оселі: її приносили до вуликів, корівників, курятників ‒ аби вся живність була здорова, а господарство процвітало.
Після свят гілочки верби не викидали, їх зберігали до наступного року. Засушеною вербою розмалювали піч у якій випікались пасочки до Великодня.
Освячені гілочки ставили у кутках будинку і залишали до тих пір, коли вони самі не засохнуть.
Гріх ногами топтати свячену вербу, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.