Волинянка розповіла, як її 37-річний батько-удівець сам вигодував 5 дочок і прожив до ста літ
Про це пише Галина Оліферчук в газеті "Вісник".
Марія Курач рано залишилася сиротою. Їй було 11, коли мама померла після пологів. Дитя теж померло, бо тоді польські лікарі повтікали, а в селі була тільки фельдшерка.
"То був 1940 рік. Ми, п’ятеро дівчат, залишилися бідувати з батьком, наймолодшій сестричці тоді було всього три рочки. І хоча тато був молодим вдівцем (мав 37 років), не захотів вести мачуху до хати і сам нас вигодував. Найстарша сестра Лікора (Лукерія), якій на той час було 17 літ, була нам за матір: щодень топила піч і варила їсти. А тато прожив довгий вік – без 13 днів 100 років", – ділиться спогадами бабуся.
Почалася війна. У село Кашівка Ковельського району прийшли німці, люди почали втікати в ліс. Більше двох місяців лютої зими просиділи там. За цей час село згоріло вщент. У 1944 році батька Марії Григорівни забрали на фронт: воював у східній Пруссії.
У одному із боїв дуже багато армійців загинуло, прийшла похоронка і дівчатам. Як же тоді плакали-журилися п’ятеро сиріток, залишилися геть беззахисними. Чорно той рік бідували: ні хати, ні господарки. А після війни повернувся додому живий і неушкоджений батько.
Виявилося, що він не загинув у бою, а потрапив у полон. Скільки то радості було. Першим ділом поставили хату.
"Закопали чотири бруси, задимили, накрили соломою і травою – ото й усе. Як відійшли бої і німці повтікали, то в селі ще кілька місяців стояли руські солдати. Крали лиш усе та міняли на горілку. То ми із сестрами цілих три місяці кожен день розбирали воза і все це ховали в бур’янах та кропиві, щоб руські не покрали", – пам’ятає пані Марія.
Після війни вона вийшла заміж за Михайла Курача. Батько дав їй у придане дві ложки, миску і банячка. З того, каже, і розживалися.
Згодом посипалися діти: Володя, Шура, Ганя, Катя, Лєна, Таня. Лише на четверте немовля вона отримала від держави гроші – 4 рублі.
Пеленала в «дерев’яні» полотняні пелюшки, але всі були здорові. Бабця каже, що треба вклякати на коліна і дякувати Богові за те, що зараз усе маємо.
Галина ОЛІФЕРЧУК