«Людина в поліцію приходить не працювати, а служити», – дільничний офіцер поліції з Рожища
Як відомо, дільничний, це універсальний поліцейський. З якими питаннями до нього приходять? Спектр майже не обмежений. Людина звертається до дільничного з будь-якою проблемою. Ідеться про сімейні конфлікти, сусідські сварки, порушення громадського порядку, дрібні крадіжки чи банальну втрату документів, - йдеться на сайті Рожищенської міської ради.
Про професію та з нагоди свята розмовляємо зі старшим дільничним офіцером сектору превенції Рожищенського відділення поліції Ківерцівського відділу поліції ГУНП Олександром Лавренюком.
Чому обрали таку нелегку професію?
Ще з дитинства подобалася ця професія. У селі сусід був поліцейським та друг мого тата. Завжди було цікаво слухати їх розповіді про роботу, «підкуповувала» й гарна форма. Тому після 11 класу я, не вагаючись, обрав саме цю професію. У 2013 році закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ, а в 2016 – Національну академію внутрішніх справ України. Вже сім років працюю в Рожищенському відділенні поліції.
Як реагує Ваше оточення, коли дізнається, де Ви працюєте? Що найважче?
Спокійно. Цікавляться, запитують про особливості роботи. Часто телефонують, коли потрібні якісь роз’яснення стосовно Законів. Чим можу, тим завжди допоможу.
Найважче в роботі, це знайти з усіма учасниками конфлікту спільну мову. Людям взагалі важко догодити. Ти, до прикладу, робиш все згідно закону, а тебе не хочуть слухати, шукають шляхи, як би перехитрити. Але завжди треба дати людині висловитися, вміти вислухати її, та зробити так, аби все було правильно й по закону.
Розкажіть, будь ласка, про Ваше перше чергування.
Це була незабутня історія. Я тоді ще й протоколи добре писати не вмів (сміється, - авт.). Жінка заявила про крадіжку алюмінієвої каструлі. Виявилося, що це її син здав на металолом.
Чи трапляються смішні випадки і як на них реагуєте?
Кожен день є смішні випадки. Буває прийдеш до людини, а вона сама не може пояснити, що сталося й чого телефонувала в поліцію. Дивишся, слухаєш, хочеш допомогти та не знаєш чим їй зарадити.
Що змінилось в умовах карантину?
Збільшилася тривалість робочого дня. Стала більша вимогливість в першу чергу до себе. Адже, перш ніж вимагати дотримання правил карантину від людей, ти сам маєш їх виконувати, бути прикладом.
Часто порушують правила карантину? Чи багато складаєте протоколів про порушення правил карантину?
Часто. Коли дрібні правопорушення – робимо зауваження, пояснюємо, проводимо профілактичні бесіди. Загалом за період карантину склали понад 20 протоколів на людей та два на магазини. Штраф за праворушення передбачає з людини – від 17 до 34 тис, а з юридичних осіб – від 34 до 170 тис грн. Люди реагують по-різному: одні слухають, інші – продовжують порушувати.
Чого не вистачає нашим людям в умовах карантину?
Самосвідомості та розуміння небезпеки. Варто розуміти, що заходи впроваджуються в країні, не через те, що так захотілося поліцейському, лікарю, чи органу місцевого самоврядування, а задля збереження здоров’я саме людей. А ще дуже нам, українцям, не вистачає терпіння та розуміння. Ніби й живемо краще, ніж колись, а люди всім не задоволені. Раніше підходиш до людини, робиш зауваження, пояснюєш чому так не можна й тебе зрозуміють. Зараз здебільшого реагують агресивно.
Як перезавантажуєтеся?
Граю у футбол, зустрічаюся з родиною та друзями. Спілкування з рідними, на мою думку, найкраща «перезагрузка» для людини будь-якої професії.
Яка Ваша найбільша дитяча мрія?
Мріяв бути великим футболістом, але вдалося стати тільки маленьким на районі (сміється, - авт.). Тому нині поєдную корисне з приємним. На вихідні – футбол, у будні – робота.
Ви думали коли-небудь про еміграцію?
Ніколи. Хотів би поїхати в іншу країну, як турист, а щоб назовсім – ні. Хіба ж в Україні жити погано?
Ви б рекомендували комусь зі своїх друзів чи родичів іти працювати в поліцію?
Це дуже індивідуально. Перш, ніж йти навчатися, треба усвідомити чи ти дійсно цього хочеш. Щоб не було так: вивчився, прийшов на роботу, поробив рік чи півроку й покинув зі словами: «все, не можу».
Тому потрібно вміти слухати свій внутрішній голос і розуміти, чим ви готові пожертвувати. Зауважу, що доведеться, насамперед, повністю віддатися службі. Не роботі, а службі! Людина в поліцію приходить не працювати, а служити. Лише якщо це зрозумієте, ось тоді принесете користь суспільству, як правоохоронець.
Якщо повернути час назад Ви б обрали роботу в поліції?
Однозначно. Я б нічого не змінював в житті.
Є вакансії дільничних у райвідділі?
Так, є. Тому раді кожному новому працівникові, який хоче внести свій вклад у розбудову нашої країни.
Чого б Ви побажали кожному українцеві та колегам зокрема?
Здоров’я. Як показало життя, здоров’я – це найцінніше, що є в людини. Розуміння, поваги один до одного та не бути байдужими.
Колег вітаю зі святом, Днем Національної поліції України. Зичу терпіння, кар’єрного росту, побільше добрих людей, приємних емоцій, натхнення до роботи і віри в те, що все у нас, українців, буде добре.
Ірина Зенц