Родина волинян отримала у спадок печатку солтиса
Чоловік був грамотним, розсудливим, міг розумно вирішити будь-яку справу, нікого не образив. А ще відповідальним, бо, скажімо, під час виборів днював і ночував у приміщенні, де зберігалися бюлетені. Мав майже чотири гектари поля, господарював, щоб родина ні в чому не нуждалася. Тому люди до нього дослухалися і два терміни поспіль обирали керувати громадою. В оселі Перетятків, які жили в центрі села, навпроти поліції, збирався народ, щоб при газнику, яким освічували кімнату, погомоніти про справи насущні. Іноді так засиджувалися, що тютюновий дим стояв стовпом.
Мав Тихін три доньки, але одну з них втратив одразу після її заручин. У селі подейкували, що отруїли молоду Юлину з першої чарки. Тиждень дівчині було зле. А потім попросила батька вивести її на вулицю, так на порозі й померла. Довго тужила родина за 24-річною Юлиною, особливо побивалася мати Оксеня, все бігала на кладовище, звідкіля її не раз силоміць забирали. А потім і сама злягла, кілька тижнів не вставала.
А Тихін по-чоловічому душив той біль у собі. Дивлячись на його страждання, один з монахів милецького монастиря, у якому Перетятко прислуговував, спробував заспокоїти чоловіка: «Людина повинна спробувати і гіркого, і солоного…» Тільки про солодке мовчав. Мабуть, так в житті і є.
Коли Західна Україна стала радянською, комуністи погрожували вивезти Тихона Перетятка, якого записали в куркулі, у Сибір. Та завадила війна. Фашисти бомбили Камінь-Каширський, як у вікно до сім’ї постукав односельчанин: «Нікуди ти, Тихоне, не поїдеш, бо війна…»
Давно немає в живих ні Тихона, ні його дружини. А печатка, якою затверджував усі документи ницівський староста, залишилася як пам’ять про шанованого в селі предка.
Наталія Легка