Веселі дев’яності, або Які новини були раніше у газетах Волині
Хотів «розслабитись» і зламав ногу
1997 рік. 35-річний ковельчанин Сергій М., будучи нещасним в сімейному житті, вирішив оригінальним чином зняти стрес.
«Дивовижний випадок стався наприкінці березня у Ковелі. 35-річний житель Сергій М., почуваючи себе дуже нещасливим у сімейному житті, вирішив «розслабитися» і що мав сили вдарив ногою … власний автомобіль. Залізо не постраждало, а Сергій зламав собі ногу», - писали тоді в повідомленні.
«Необхідно дивитися на життя по-філософськи, тоді й ноги будуть цілі», - зробив висновок автор публікації, майор міліції Мирон Козак.
(«Аверс-прес» від 4 квітня 1997 року)
***
Біатлоністка і ґвалтівник
Юрій С. проник до гуртожитку педінституту, де заховався у душовій, чатуючи на жертву. Коли туди прийшла Наталка Н., Юрій «вирішив допомогти роздягнутись». Але…
«Наталія, загартована вправами з біатлону, стукнула ґвалтівника кілька разів об стіну головою, а тоді ще й влучила йому в «цікаве» місце, від чого чоловіку стало на деякий час зовсім нецікаво жити на світі. Отак очманілого його й доставили в міськвідділом міліції», - йдеться в замітці під назвою «Займайтеся, дівчата, спортом».
(«Молода Волинь» від 3 квітня 1992 року)
***
Намагалася втопити у борщі
Квітень 1991 року. Радянський Союз «дихає на ладан». В країні - тотальна криза. А у Луцьку…
«На бульварі Дружби народів минулого тижня було не до «дружби». У одному з будинків на спільній кухні Ольга К., схопивши свою сусідку за волосся, намагалася втопити її в каструлі з борщем. Пояснення було таке: Нехай не заглядає в мої каструлі й не шукає там м’яса, бо я не така багата, щоб купувати свинину…» , - написали у повідомленні.
( «Молода Волинь», квітень 1991 року)
***
Попався на «інтимі»
З криками «ах ти ж бабник!» до директора одного з луцьких малих підприємств увірвалась розлючена дружина. Вона почала тицяти йому в обличчя листом, яким він відгукнувся (таємно від дружини звісно ж) на одне з оголошень в рубриці «Інтим»:
«Та це ми з хлопцями хотіли пожартувати», - виправдовувався чоловік спійманий «на гарячому». Коли дружина трохи заспокоїлася, чоловік акуратно почав запитувати, як лист потрапив в її руки. «Так то ж я розмістила те оголошення» - не моргнувши оком зізналась жінка. Бійку, яка зчинилась після цього в кабінеті не взявся б описати і сам майстер батальних жанрів».
(«Віче», 7 квітня 1995 року)
***
Озброєні «до зубів» бабусі
Бабуся з із села Мочалки Турійського району у квітні 1994 року добровільно здала працівникам міліції 21 бойовий патрон калібру 7, 62 міліметра.
А у квітні 1997 року в селі Овадне Володимир-Волинського району працівники міліції «відкопали» небезпечний «скарб».
«В оселі місцевої 70-річної жительки Ніни Д. виявили аж 1720 патронів калібру 7, 62 міліметра. Боєприпаси були акуратно розфасовані в пачки. На думку військових фахівців, це вже не просто бабуся, а чисто тобі «катюша» (неофіційна назва реактивних систем залпового вогню – ред.). І дивізією небезпечно було б її атакувати. Звичайно, можна засумніватися, що бабуся у 70 літ могла відрізнити набої від побутового залізяччя: в армії вона не служила».
(«Аверс-Прес» від 8 квітня 1997 року)
***
Луцькі «Боні і Клайд»
«Кажуть, «муж и жена – одна сатана». От саме таку сатану в обличчі подружжя Бабілесів і затримав міліціонер ПТС на дачному масиві по вулиці Володимирській у місті Луцьк, коли вони намагалися викрасти меблі з одного дачного будинку. А щоб «нечиста сила» підкорилася», довелося зробити сім попереджувальних пострілів».
(«Молода Волинь», 23 квітня 1993 року)
***
Кабельна сверблячка у Нововолинську
У Нововолинську поширювалася «небезпечна болячка», особливо серед тих. хто бажає розбагатіти за одну ніч: крали кабелі.
«Симптоми хвороби: невмолимо сверблять руки, коли хворий десь побачить кабель, скручує в’язи і повертає голову в бік Польщі, ввечері тягне до сокири ( ні-ні самогубств не трапляється, а от кабелю дістається).
…Хронічно хворих на кабельну сверблячку розшукує міліція. Однак хапати усіх тих, у кого голова повернута у бік Польщі, не має права. А тим часом ринкова напасть набирає загрозливого характеру. У березні були нові випадки зникнення кабелю»
(«Народна трибуна», 18 квітня 1995 року)
***
Ода гусям
Пан Мельничук із села Тарасове Луцького району вирішив поділитись сумною історією власної боротьби за справедливість на шпальтах газети. Історія стосувалася… його гусей.
«Всю осінь та зиму годував я табунець гусей. Вже гарненькі такі виросли, до ставка ходили. А я, було, покличу їсти, вони летом до мене летять… Та місяць тому пропали мої гуси. Шукав-гукав – нема. Аж бачу: в недалекого сусіда Дмитра Можира гелгочуть у дворі птахи. І до цього в нього були, але іншого кольору. Питаю: «Де взяв гуси?», каже: «Обміняв». Добре. Однак прошу, щоб випустив гусей, куди ж вони підуть. А вони й пішли до мого двору. Тепер мені спокою нема. Атакують мене Можирі. А за що? Гуси ж мої».