«Сліпота – це мій ковчег спасіння», - незрячий масажист з Волині
Лікарі, поставивши неправильний діагноз, приголомшили: Віті лишилося жити кілька місяців, - пише "Вісник".
Мама з татом готувалися до похорону сина, повісили у шафі новий одяг «на смерть». Та хлопець не зневірився і вирішив довести, що навіть незрячим не стане тягарем. Взявши голку і нитку в руки, сорок разів намагався просунути нитку у вушко – і таки попав! Тоді й зрозумів, що може дати собі раду.
Нове життя
У Віктора розпочалося нове життя. В минулому залишилися друзі по чарці і цигарці, вчився ходити навпомацки, обслуговувати себе. Опанував гру на гітарі, пише вірші і музику, сам виконує свої пісні.
– У мене був старенький радіоприймач, який можна було налаштувати лише на одну хвилю – християнський ефір, – згадує Віктор Буткевич.
– Я зрозумів: сліпота – це мій ковчег спасіння. Певне, у Бога є Свій план щодо мого життя. Я постійно молився: «Боже, використай мої можливості». І тепер щасливий, що незрячий, бо не знаю, де б я був, якби бачив.
Почув її голос, і зрозумів – це його доля
Навчався на Вінниччині в медико-місійній школі, там і познайомився з киянкою Лілею. Почув її голос, і душею зрозумів – це його доля.
– У перший же день навчання Ліля святкувала день народження, – згадує Віктор Буткевич. – Це було 10 вересня. А через шість років у той же день 2013 року ми одружилися.
Чого гріха таїти, мама Лілі відмовляла дочку від такого вибору, на що дівчина відповіла: «Це послана Богом моя доля…» Вітя настільки полюбив Лілю, що їхав поїздом у Київ сім годин туди і сім назад, аби на часинку побачити душею свою кохану. Весілля відгуляли у колі друзів з гітарою, гармошкою. Незабутньою на все життя залишиться у пам’яті й весільна подорож по Дніпру на теплоході. Ліля залишила столичне життя, де працювала бухгалтером на підприємстві, і подалася за коханим чоловіком. Зараз вони живуть на Волині у Маневичах і допомагають людям.
Молилась, щоб Бог дав мені такого чоловіка, який любив би більше Його, аніж мене
Обоє закінчили курси професійних масажистів і пропагують людям здоровий спосіб життя: правильне харчування, лікувальний масаж та фізкультуру, скандинавську ходьбу, читають лекції про Бога. Буткевичі ходять у гори, живуть в наметах, їздять верхи на конях. У Віктора дуже розвинута пам’ять: він знає напам’ять номери мобільних телефонів, по пам’яті читає проповіді.
– Я молилась, щоб Бог дав мені такого чоловіка, який любив би більше Його, аніж мене, – зізнається Ліля. – Вітя самостійний, може сам випрати, зварити їсти, прибрати і ще й допомогти мені. А ще має принциповий характер. З таким чоловіком не пропадеш.