Як я став «Дональдом Трампом»

Спочатку мене не помічали. Або робили вигляд, що не помічали. Або не сприйняли за свого. Навіть у натовпі спортивних у спортивному спортсменів перед стартом моя краватка нікому не видалась дивною. Аж по поки ми не побігли...

Перші враження колег звучали так: “извините, а Вы с работы?” і після нетривалої паузи: “или на работу?”. І сміх. Позитивний такий сміх.

Поки обганяли мене, всі питали про роботу. Коли лідери почали повертатись від дальньої точки і бігти на зустріч, я став директором.

Підказували, що я спізнююсь на нараду, просили взяти слухавку, бо ж важливий дзвінок, запитували де секретарка.

Ближче до звершення першого кола (а їх було 5), коли підбіг до старт-фінішу, почали називати бізнесменом. Хвалили, казали: “молодець бізнесмен, так тримати!”. Хтось назвав депутатом.


фото EugeneT

Але в основному мій костюм називали “костюмом”. Хоча в костюмах було багато людей. Але якщо ялинку можна було ідентифікувати як ялинку, а супермена як супермена, то зі мною було важче, хоч і виділився я, судячи з реакції людей, дуже і дуже. А оскільки я назву свого костюму так і не анонсував і не представив, то так і казали: “о, дивись, в “костюмі” біжить ”.

Коли завершував друге коло, на мене звернув увагу ведучий, який постійно коментував дійство. “Я не знаю хто це біжить у “костюмі”, але мені здається, що це як мінімум Дональд Трамп!”. Я не прихильник політики Трампа, але мене посміхнуло.

Після третього кола риторика людей почала суттєво змінюватись. Всі зрозуміли серйозність моїх намірів (достойно фінішувати 21 км) і активно почали підбадьорувати. Тут вже пішов і сленг: “красава” і зізнання “давай, дружище, мы с табой!”

Насправді все було дуже позитивно і додавало мені наснаги у боротьбі з дистанцією та незручними шмотками.

І от фініш. Радісна зустріч, позування на камеру, фотографування із шанувальниками (і таких кілька з'явилось), медалька фінішера. Через якусь годину вже церемонія нагородження. Доходить черга до визначення найкращих костюмів, ведучий щось перепитує, називає якісь цифри, нарешті чую: “номер 263, костюм...”

... “Костюм чиновника” я придумав ще пів року тому. Йоль — це був мій перший в житті забіг на півмарафонську дистанцію. Рік тому. І вже цього разу я хотів відзначити це по-повній.

Вирішено: біжу в костюмі. Але в якому? Треба такий, щоб точно ніхто більше такого не одягнув. І такий, щоб не багато клопотів. Заглянув у шафу, рішення є. Відразу поспішив всім знайомим розповісти про цю ідею.

Довго тішився. Але за тиждень до забігу раптом почав сумніватись. А сумніви, ви знаєте, з'їдають з середини навіть без причин. “Ну це ж не новорічний костюм”, “а що люди подумають?” і т.д.

Відкинув всі сумніви, але про всяк випадок взяв запасну спортивну форму і... почав шукати концепцію.

Знайшов. Не просто концепцію, а цілий символізм, філософію, психологію цього процесу. Людина яка біжить — це символ свободи, енергії, сили, завзятості.

А костюм з краваткою? Символ правил, обмежень, стриманості. Це боротьба!



“Не перетворюйся на класичного чиновника, не перетворюйся на класичного чиновника, не перетворюйся на класичного чиновника”, повторював я собі неначе мантру.

Жартую:)

Але ж насправді це не був рік від Йоля до Йоля. Це був перший рік справжньої чиновницької праці. Ось де секрет! Я прости себе-чиновника. Батл планетарного масштабу!

Все, концепцію придумав, костюм одягнув, як резервний варіант думав зізнатись, що це костюм Джеймса Бонда (він теж в костюмах бігає) і вийшов на старт...

...Доходить черга до визначення найкращих костюмів, ведучий щось перепитує, називає якісь цифри, нарешті чую: номер 263, костюм... Дональда Трампа!!!

Не забіг, а суцільні символи!

Дякую Йолю і дякую всім, хто підтримував і щось вигукував під час забігу. Це все було круто і неперевершено.