Дорогою з Польщі

Подорожні враження

Взагалі, добиратися автобусом з Варшави в Україну - це як грати в лотерею. Власне, у ролі лотерейних контор виступають деякі недоброякісні авотперевізники, які гучно називають себе "приватними підприємцями". Але за рівнем і якістю обслуговування їх буси більше нагадують машини з мультсеріалу "Флінстоуни".

Я завбачливо купляв квитка на одному із сайтів для бронювання. Діапазон цін на квитки досить строкатий. Можна їхати за 400 гривень у автобусі з вайфаєм, кондюком і зарядками для ноутів та телефонів під кожним сидінням. та й зручними сидіннями які регулюється по ширині.

Або ж вибрати колимагу за 800 українських грошей, де ці маленькі радощі для подорожнього геть відсутні. Але найбільший "головняк" не в тому. Наші вітчизняні фірми, які займаються автоперевезеннями між Україною та Європою часто-густо грішать тим, що без завчасного попередження скасовують рейси. Мій товариш по навчанню нарвався на таку халепу і у день від’їзду, хвилин за 30 до останнього рейсу в його напрямку, ми змушені були міняти у касі квитка. Дякуємо, шановні українські автоперевізники за зручний і ненав’язливий «сервіс».

Майже 9-годинна подорож автобусом за маршрутом Варшава-Львів може стати не сумною, якщо підбереться відповідна кампанія. «Екіпаж» автобусу в якому випало їхати мені здебільшого або студенти-українці, які вчаться у Варшавських ВНЗ, або співвітчизники, які були у Польщі щоб підзаробити якусь копійку. Серед цього строкатого натовпу трапилися доволі цікаві типажі.

Нам, як кажуть, «поталанило» вдвічі., бо типажів було двоє))) На сусідньому сидінні подорожувала чота таких-собі «заробітчан». По вигляду – типові «дреси». У Польщі так іменують представників люмпену з девіантною формою соціальної поведінки. По простому- типові «гопники».

Він і Вона – десь трішки за тридцять, обидва вже добряче підтоптані. Він - давно не голений. Вона - давно не відвідувала перукаря. Форма одягу стандартна-костюми «абібас» з китайського ринку. В якості обов’язкового доповнення до іміджу - півас і чіпси в пакеті. Коротше, типажі ніби втікли зі зйомок чергового відеоскетча «КраїнаУ».

Всю дорогу до Львова вони скаржилися на життя і нелегку долю заробітчанина-українця. «Харашо шо ми из етай Польши уезжаем, а то работи нєт ваабще и ничево не панятна б@я ваащє…»: голосно репетує Вона в мобілку своїй подружці. Її супутник мовчки підмугукає, не забуваючи ликнути пива. Говорить здебільшого вона, дуже голосно, як перекупка з ринку. Гучно і не соромлячись інших пасажирів пересипає свої тиради міцним слівцем. Особу не влаштовує буквально все, яку б тему вона не зачіпила: місцева їжа, робота, зарплата, люди-поляки.

Зрештою, хтось із подорожніх цікавиться: «А ви самі звідкиля?» Вона: «Ми из Харькава приехали…» «А скільки ви у Польщі пробули?»: продовжує допитуватись зацікавлений добродій. Вона: «Ми пачті два года тут праработали…Ну єслі ета можна так назвать…Нас всюду нєпадолгу падєржат, а патом виганяют… И ничево нє панятна что ані нам гаварят…» Невеличка пауза і дядько видає фразу: «Так ви шо, такі тупі, що за два роки не змогли зо двадцять фраз розівчити для спілкування?» Невеличка пауза….Потім реготало, певно пів-автобуса...

Дядька виявився знатним «тролем»: «А чого ви до росії на заробітки не поїхали. Там же ж все понятно». Вона: «Ми шо, на дурних пахожи?!.» Реготав вже весь автобус.

Дехто з пасажирів відсміявшись навіть трошки почав їх шкодувати. Жіночка з іншого ряду навіть почала пропонувати їм контакти для нового працевлаштування. Вона із чоловіком-поляком тримають ресторацію із кейтерінгом. Умови роботи досить пристоїні: харчування і довезення на зміну за рахунок роботодавця. Дві доби робочих - третя вільна. Зарплатня погодинна з нормальною ставкою. На цей раз обізвався давно неголений супутник харківянки: « А шо…ващє работать многа нада?...»

Кортіло обійняти і плакати… Оце гнила совкова ментальність лінивого нероби , яку потрібно з себе вичавлювати. Дорогенький, за кордоном люди звикли впахувати і кожна копійка за просто так в кишеню не падає. Якщо за майже два роки у закордонні людина цього не зрозуміла, то не варто чекати що вона раптом прозріє.