Інтервʼю з бездомним... псом

Рудий пес поспішає по своїх ранкових справах. Знаю його добре – пересікаємось на районі майже щодня. Невисокий, міцний, коротколапий, спокійний і впевнений у своїй силі та владі, зайвий раз не гавкне, але й на неприємності не наривається. По дорозі на зупинку хочу задати йому кілька питань про його непросте собаче життя.

- Так. І вам здрастує. Нє. Зайнятий. Нема часу на ваші інтервʼю.

- Дамочка, ви за мною вже десять хвилин бігаєте! Не треба мені фото! Я лишній раз ніде світитись не хочу! А шоб вам тільки чорні коти дорогу перебігали!..

- Ну добре, вговорили, пару слів скажу. Так як по-вашому, то я смотрящій на районі. Тільки в хорошому сенсі цього слова. І ваш двір добре знаю, нормальний двір , смітники акуратні, їжу часто біля них залишають. Раз вже така мова зайшла, то передайте, хай поменше кульків целофанових туди кладуть, а побільше нормальної їжі. А цвілий хліб ворони їдять – в смітник його не кидайте.

- … а ну да, шо я, як смотрящій, роблю?.. Та роботи багато.. то якихось дітей малих підкинуть: котенят, цуценят, то мушу їх в якісь підвали прилаштовувати, холодно зараз, замерзнуть же.. Добре, як яка людина совісна підбере собі, то мені вже одним клопотом менше.. То буває, що чужі пси забігають - непорядок. Мушу їх гнати, бо нашо мені ті розборки?

Потім знов думай, як ті рани зализувати – в вєтєрінарку ж нас не візьмуть, дворових-то… Молодих своїх багато, вчу їх як від гицелів ховатись… Ех, скільки наших полягло від них.. за кілометри чую той запах страшний..

- Шо? Чи мав колись хату? Господарів? Дамочка, кота вам в печінку, я вас прошу, подивіться на мене: я схожий на домашнього? Скільки себе памʼятаю, мусив битись за якісь обʼїдки чи кусень черствого хліба…

- Чи хотів би, шоб мене забрали до хати? А я хіба знаю як то воно? І шоб я там на цепу сидів би? Гавкав на всіх? Та я тут, на волі, лишнього не гавкаю - поважний же пес… а як би воно там було? Тепло? А пайка яка? Три рази в день? Та ви шо, котенят вам під двері, такого не буває! Нє.. не знаю.. може воно й добре було б.. але кому я такий треба? Побитий та невчений, ще й непородистий..

- Хоча бачив я ваших породистих, як їх викидали… нічого не вміють, до життя непристосовані, хліба сухого їсти не хочуть, голубів ганяти не вміють… Одна морока з ними..

- Ну все, побіг я, бачите, вже он руда з проблємами прийшла… Треба знов шось рішати… Але, дамочка, ви якшо шо, то кажіть… ну враз хтось найдеться, кому треба нормального мужика біля хати… ну і їсти виносьте до смітників, не забувайте. Все, побіг я. Досвідання вам, гав, тобто…

П.с. Мені прикро і боляче, що на вулицях міста стільки бродячих тварин. І шкода, що наш притулок, на який вбахкані шалені кошти, не виконує своїх функцій. Я ніяким чином не закликаю до збільшення популяції бездомних тварин.

Але раз вони вже живуть поряд з нами – давайте будемо до них добрішими. Вони не винні, що люди такі жорстокі та безвідповідальні. Добре слово і трохи їжі можуть врятувати їхнє собаче-котяче життя. А вам – плюс до карми.