«Покидьки всі! А журналюги – ще хужі!»: інструкція з прочитання декларацій

Заповнив декларацію – автоматично став покидьком.

Інструмент, який планували для контролю за депутатами і посадовцями, на ділі став черговим приводом для масової істерії в дусі «все зрада».

Майже місяць аналізую декларації волинських посадовців і депутатів. І, чесно кажучи, кількість лайна в коментарях під публікаціями вразила навіть моє, малочутливе до інтернет-срачу, серце.

А днями один із депутатів публічно у соцмережі пообіцяв "начовпти мені їб...ло". Шок.

Звісно, немало декларацій дають причини для обурення. Особисто мене найбільше вразило, чого декларантам «щастить» на такі копійчані покупки: головний коп Луцька Олександр Вовченко купив 12 соток у Боратині за 8 тисяч гривень; директорка притулку для собак Дана Новарчук – трикімнатну квартиру за 7 тисяч доларів…

Чи як донедавна безробітний депутат Микола Федік за п’ять місяців заробив мільйон від юридичних послуг? Або чого в радника голови правління фонду «Тільки разом» (витрати якого на благодійність – понад 300 мільйонів) Олександра Курилюка офіційна зарплата – дві тисячі?

І от повернусь до згаданого "їб...ла". Днями писала про луцького депутата, відомого волонтера і успішного бізнесмена Сергія Балицького. Чоловік має рахунки в банку, готівку, купив шостий за рахунком «мерседес». Ну, але ж і має фірму, яка працює багато років! Сплачує податки, працевлаштовує людей, мабуть, допомагає місту і вже точно – немало робить для хлопців на Сході. (Не те, що «главврач» Іван Сидор, який більше тридцяти років керує лікарнею, сидить на бюджетній зарплаті, і не соромиться офіційно декларувати «загашник» в 30 мільйонів!..)

А от в коментарях під публікацією люди зробили свої висновки… Зрівняли на чому світ стоїть і Балицького, і Сидора, і всіх решту декларантів.

Один із колег-обранців висловив бажання «з радістю набити мені ї...о» за те, що підняла такий «срач» навколо Балицького. При цьому депутат був переконаний, що «не журналіст, а писака» писав про «круті мерси»… Насправді ж, виходить, самого тексту (де - цифри і факти, не більше) він не читав, лише – коментарі…

Намагалася пояснити «захиснику» Балицького: ті коментарі – це не до Балицького. Це – симптом. Це – звернення зневірених людей до всіх сильних світу цього. Настільки зневірених людей, що вони давно вже всіх – під одну гребінку.

І питання до депутатів та інших декларантів: якщо маєте, що пояснити людям – чого мовчите?

Чого головним аргументом стає «журналісти-скатіни підняли срач»?

Давайте, пояснюйте. Що стару квартиру подарували сироті. Що землю купили, бо йдете з політики вирощувати моркву. Що автомобіль дістався майже задарма, бо пожертвували лівий наднирник.

Журналіст не зобов’язаний знати внутрішніх мотивів ваших вчинків.

А от про те, що депутат – заможний бізнесмен і як зветься його фірма – зобов’язаний. А в ідеалі мав би ще знати, чи звіти в податковій співрозмірні задекларованим особистим благам.

Але насамкінець – до читачів. Люди. Майте совість і голову на плечах. Не лише для гострих коментарів, а й для власних висновків. Бо не кожне благо, трошечки краще, ніж в нас, означає кримінал. Як і не кожне слово «декларація» – означає «фу, падонок!».

* * *
І кілька висновків, чому ідея з деклараціями - марна трата часу і нервів і журналістів, і читачів, і декларантів:

1. більшість людей не читають текстів про декларації, не думають над цифрами, а на автоматі тиражують коментарі – аргументовано чи геть «не в тему» – обливаючи декларантів вибірковою лайкою;

2. люди не йдуть далі слів, не вимагають пояснень і тим більше – не думають, як притягнути до відповідальності за найнахабніші факти очевидних зловживань;

3. люди не зізнаються самі перед собою, що майже кожен із них, заповнивши офіційно декларацію, так само виглядав би смішно і нелогічно;

4. журналісти (чого вже гріх таїти) пишуть здебільшого про «цікавих» декларантів, з жирними заначками, дешевими ділянками та мега-заможними дружинами (а написати про пару-тройку скромних чиновників для ілюстрації, що «і такі є», мабуть, не завадило б).