Не суди і не судимим будеш

Шановні друзі, дуже бридко слухати людей, які, не маючи вагомих аргументів на свій захист, переходять на особисте і спекулюють найдорожчим у житті – здоров’ям та найціннішим – близькими людьми, дітьми.

Не думав, що колись буду настільки відверто висвітлювати своє життя, але очевидно прийшов час розставляти крапки над «і», та головне, що я не соромлюсь жодного рішення, яке прийняв в своєму житті. Отож:

1)Всі знають, що минулої каденції я був депутатом Луцької міської ради та десь в 2011 році долучився до депутатської групи «Рідне місто», яка підтримувала мера Миколу Ярославовича Романюка. Прийшов я туди не одразу, і на першу пропозицію Андрія Козюри я відмовив, адже спочатку хотів зрозуміти, чим насправді займатимуться депутати.

Коли ж міський голова запросив особисто, я приєднався. І не прибіг сам, а дійсно пристав на пропозицію, адже розумів, що лише у сильній та професійній команді зможу вповні реалізувати себе, як депутат та ефективно працюватиму для виборчого округу й людей, які мене обирали. Сталося так, що з часом у нас в групі почалися розбіжності у поглядах і назріла необхідність в переформатуванні депутатської групи.

Саме я запропонував обрати новим головою групи «Рідне місто» Євгена Ткачука. Доречі, коли відбувалося внутрішнє голосування, він переміг з перевагою всього в один голос… Але зараз ці події перекручуються так як вигідно…

2)З 2007 по 2012 роки я працював на керівній посаді в банку. Але, по-перше, всі знають, яка складна тоді була ситуація у банківській сфері. По-друге, працюючи довго на одній роботі я зрозумів, що перестав вчитись та розвиватись, тому звісно, як молода людина, прагнув більшого. Я активно шукав варіанти нового місця роботи. І коли мені запропонували роботу по спеціальності на автозаводі, я побачив перспективу, в першу чергу, для зростання свого професійного розвитку, тому звісно погодився перейти на цю роботу. Яким чином це пов’язано з депутатською діяльністю, чи моїм вступом до «Рідного міста»?!

3)Євген Ткачук стверджує, що я проміняв дружбу на посаду у центрі зайнятості. Хочу задати питання: «А він не поміняв одного кума, на іншого?». Хоча так, це моральний аспект і про це не хочу дискутувати.
Проте, усім відомо, що на посаду директора Волинського обласного центру зайнятості я прийшов 2 лютого й це мій перший робочий день.

Миколи Ярославовича не стало наступного дня… Всі гарячі події в місті Луцьку розпочалися вже коли я був на посаді і працював. Тому, говорити про те, що я зрадив друга, запустивши процедуру відкликання заради посади – брехливо і безпідставно.

4)Стосовно ж партійної приналежності. Мені особисто дуже шкода, що свого часу я довіряв та лобіював Євгена Ткачука на голову міської організації партії, що представляв його у Києві, возив на з’їзди партії, на зустрічі з вищими керівництвом держави, у тому числі й з Президентом України. Фактично, його зрада – це моя поразка, але кожна помилка стає для нас уроком, тож думаю для мене він стане вагомим. І хотілося б нагадати, що вибори у міську раду відбувалися не за мажоритарною системою, а за пропорційною, тобто за списками партій у багатомандатному виборчому окрузі… Тому казати, що хтось йшов на вибори сам, як персона – це жорстокий обман виборців.

5)Міркуючи про те, що ж буде далі, хочу сказати кілька тез. По-перше, зважаючи на останні події, вважаю, що жоден політик чи громадський активіст не може почувати себе у безпеці. Адже методи і способи, якими діють опоненти всім знайомі з 90-х років і ми вже сьогодні бачимо яскраві прояви цього. Тому, періодично отримуючи різні погрози, залякування, не здивуюсь, якщо й мій автомобіль колись спалахне, або ж одного вечора мене перестрінуть невідомі біля будинку…

По-друге, депутатам, яких відкликають, уже прекрасно зрозуміло, що лучани бачать реальну картину, й скоро вони позбудуться мандату. Саме тому, я абсолютно не здивуюсь, що Євген Ткачук, який не звик програвати, за кілька днів до завершення процедури сам складе мандат, цим самим показавши, що він не тримається за депутатство.

Він про це вже сьогодні гучно заявляє, але робить все можливе і неможливе, щоб втриматись. Проте, зважаючи на усі його виступи та вилиті відра образ хочу задати питання: «Скільки ж вартує депутатський мандат та посада голови земельної комісії? Чи ви просто боїтесь залишитись не потрібним без депутатства?».

Проте, як пише головний закон, «не суди і не судимим будеш», тому час усе розставить на свої місця…