Моя війна. Частина 2

Моя війна. Частина 1

У серпні я повернуся на війну. Повернувся – бо вбили Олега Михайлова.
21 липня зранку телефонує Бубенщиков: «Олег пропав». Ще через деякий час: знайшли, мертвого. Сєпари розстріляли. Ще й потім з його телефона дружині подзвонили, повідомили…

І мене «заклинило». Я втратив друга. А якщо так – тоді з ворогом вже інші рахунки.

З хлопцями, які 31 липня привозили хоронити Сергія Шостака, я повернувся у Старобєльськ, в другу роту Айдара. Підійшов Лапін, каже: «Думав, не повернешся».

Потім було багато чого… Був Вергунський роз’їзд і Красний Яр. До речі, я ще там звернув увагу, що Сергій Мовшук часто Лапіна фотографує – на фоні розтрощеної техніки, з автоматом в руках… Тільки потім зрозумів, для чого: Лапін вже тоді до виборів готувався.

18 серпня Лапін вийшов з боїв під Хрящуватим. Бої тривали, але він вивів свій підрозділ. Очевидно, плани були іншими.

У ніч з 25 на 26 серпня Ігор Лапін з людьми на віджатих машинах і з награбованим майном покинули батальйон «Айдар». Більше у батальйоні як боєць він не з’являвся.

9 вересня я привіз до Луцька у цинкових трунах Атаманчука, Вишневського, Юркевича… Їх, і ще 35 інших загиблих сєпари з засідки розстріляли, а потім ще й вогнеметами спалили. Ми мусили лопатами у мішки їх збирати… Багатьох тільки по ДНК опізнавали…

Вже у Луцьку я дізнався, що Лапін іде на вибори.

І так почалася моя політика.

* * *

Я знав, хто і скільки йому «подякував», за те, щоби він не балотувався по Ковельському виборчому окрузі. Ті ж «вдячні» люди фінансували його кампанію у Луцьку…

Багатьом було відоме моє негативне ставлення до Лапіна. На ньому й зіграли, використали мій емоційний стан… Покликали мене «на розмову» у приміщення «Директорії». Пояснили: не хочуть, аби Лапін став нардепом. Якщо я виставлю свою кандидатуру – він матиме менше шансів. Ще й місце у майбутній своїй політичній силі пообіцяли, мовляв, зроблять мене депутатом міської ради.

Я погодився: справді, я дуже не хотів, аби він отримав мандат. Я думаю, сьогодні мене багато лучан розуміють, спостерігаючи за його «працею» на благо міста.

Але ситуація трохи вийшла з-під контролю. Я став набирати обертів, рейтинг наближався до відмітки 7 %. Мої «спонсори» з Директорії припинили фінансування – це їм стало небезпечно.

Зрештою сталося те що сталося – результати виборів усім відомі.

* * *

На вибори у 23 окрузі йду з метою позбутися клейма «технічний кандидат». Кампанію фінансую сам. І маю великі шанси на успіх: люди мені вірять.

Утім, доля і тут знесла мене з Лапіним. Сам він не балотується, але дуже зацікавлений не втрачати контроль над Маневицьким районом, де копають бурштин. Не зацікавлений в цьому і Ігор Палиця, який контролює створення нового комунального підприємства, яке теж видобуватиме бурштин.

Вони обоє знають, що якщо я пройду у Верховну раду від Маневицького округу – то припиню розкрадання бурштину. А їм це не вигідно – ні одному, ні іншому…

Далі буде