«Зелені чоловічки» у Волинській ОДА

В день робочого візиту Президента України Петра Порошенка на Волинь у зв’язку з призначенням нового глави облдержадміністрації, в «білому будинку», що на Київському майдані міста Луцька, з самого ранку відбувалося пожвавлення правоохоронців різних структур. І це не дивно. Адже приїзд глави держави в час відкритої агресії східного сусіда, потребує додаткових заходів безпеки.

Дивно було те, що в обласній держадміністрації вільно пересувались «зелені чоловічики». Одним з них мені довелось поспілкуватися. Одягаючи куртку біля гардероба, мою увагу привернули двоє молодих військових, які жваво розмовляли між собою на чистій… московській мові.

«Що це?»- майнула в мене думка. –«Невже Волинську обласну держадміністрацію захопили також «зелені чоловічики», як у Криму і в Донецьку, без «шуму і пилі»?. Та ще годину тому, коли я заходив по справах в управління культури, в приміщенні було тихо і стабільно. А тепер походжають московські зайди?

Одягнувши куртку, я підійшов до військового, який був в повній екіпіровці, лише без вогнепальної зброї. На лівому рукаві я побачив шеврон з українською символікою, блакитно-жовтим прапорцем.

- Перепрошую,- звернувся я до нього. –Ви, хто такий? Солдат українських чи московських Збройних сил?

- Не понял,- відповів солдат. – Ясно, что украинских. А в чем, собствено, дело,- підвищив він голос.

- А в тому,- відповів я стримуючи емоції, - що український солдат розмовляє українською мовою. Тією мовою, на якій розмовляли його славні предки, козаки і повстанці, а не мовою агресора і ката України.

- На каком язике хачу, на таком и гаварю!- емоційно вигукнув він.- У нас демократия. А ва втарих, я сам родом с Черниговщини.

- Так це ж козацький край!- перебив я його монолог. -А козаки розмовляли лише рідною українською мовою, хоч знали не менше чотирьох-п’яти іноземних мов.

- Это не козацкий край,- перебив він мене.

- Та вся Україна була тоді покозачена, навіть Волинь,- заперечив я йому. - Це науково доказали наші дослідники і вчені мужі. Ви не те що повинні, а й зобов’язані розмовляти тією мовою, яка є не тільки офіційною, державною, а й національно-природньою. Тому що держава, якій ви служите у Національній гвардії, елітному підрозділі ЗСУ, вас годує і одягає, платить зарплату і дає повний соціальний пакет. Держава тим і відрізняється від інших країн, що має не тільки СВОЮ територію, яку ви охороняєте і захищаєте, а й відрізняється від інших - мовою, традиціями і звичаями, культурою і мистецтвом, ментальністю і навіть рисами обличчя. Як можна служити в Національній гвардії України і зневажати душу народу, його мову, що є солов’їною і чудовою?

Як говорив класик Карл Маркс, що чужою мовою у державі розмовляє або гість, або найманець, або окупант. А Ліна Костенко влучно зауважила: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».  Адже «мова - це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров - умре нація», -сказав Юліан Дзерович,- відомий український педагог та громадсько-політичний діяч ХХ століття.

В захист української мови можна було багато наводити розумних цитат видатний і патріотичних діячів. Але мене турбує інше питання. Цей молодий чоловік народився і виріс до солдата уже в незалежній Україні. Його навчали уже з нових підручників, по нових програмах. І який ми бачимо результат? «Какая разница?»

А що тоді роблять сучасні військовики, командири частин і підрозділів? Чому вони вчать? Як здійснюється підбір у Національну гвардію та інші силові структури? Раніш за «советів», я пам’ятаю, в армії був інститут політруків, які майже щодень проводили політінформації особового складу. Що роблять тепер офіцери українських Збройних сил, яких патріотів вони виховують? І чи виховують взагалі? Чи тільки навчають, як розігнати демонстрантів та поставити на коліна?