Захист України має повернути належний престиж

Російсько-українська війна загартувала нас, теперішні Збройні сили України – дійсно одна з головних опор держави, символ і водночас гарантія суверенітету України.

Я пішов на війну добровольцем. З того зростала цілком нова наша українська армія. Ми пишались нашими першими добровольцями дійсно в капцях, котрі перекрили хід московським «іхтамнєтам». Тепер Україна має справжні збройні сили. Незважаючи ні на що, вже одну з найпотужніших армій. Це при тому, що армійська реформа ще не завершена. Зважте: Україна в цьому році пережила «7 ноября» і навіть не помітила. От взагалі не помітила.

Дорослі не згадали, діти і не знали, що то якась специфічна дата. Хто би в це повірив ще 5 років тому? А 20 років тому? І зауважте: забуттю ніяк не завадили бучні паради в Росії і на окупованих українських територіях – в Донецьку і Севастополі. Україна забула і не помітила.

От так має статись з «23 фєвраля» і гвоздичками та шкарпетками в подарунках хлопцям і чоловікам. Хоча шкарпетки нехай би і лишались, наші луцькі, житомирські, львівські, – але вже до 6 грудня, до Дня Збройних сил України. Це дуже важливий аспект виховання: готовність і спроможність захистити свою землю і свою родину. Нинішнім хлопчикам і дівчаткам можна і треба сподіватись на мир – звісно, після перемоги. Але все одно бути готовими і вважати почесним захищати Україну.

Ми обов’язково продумаємо і підготуємо нормативне підґрунтя для об'єднань національної тероборони: в нас є перед очима успішний досвід не тільки Швейцарії, але й нашого союзника Литви, а також Польщі, Фінляндії, інших держав, котрі розуміють пряму небезпеку від Росії. Але в будь-якому випадку певний час свого життя Збройним силам України має віддати кожен громадянин, навіть цілковитий пацифіст – бо є шпиталі, є інженерні підрозділи, є військові газети і військові оркестри, є багато інших занять. Але захист України має повернути належний престиж.

Знаєте, у 1997 році вийшов такий фільм за романом Хайнлайна «Зоряний десант». Там, як на мене, дуже правильне базове визначення громадянства: громадянство надається лише після служби в армії, громадянин отримує виборче право, пільги, оплату навчання, можливість займатися політикою – після того, як відслужив бодай мінімальний термін. Збройні сили – це те, що привчає громадянина до розуміння, що громадянство – це не права і вимоги до держави, це передусім обов’язок і відповідальність.

Наскільки це правильний підхід, нам вже продемонстрували мешканці тимчасово окупованих територій Донбасу: вони жодної своєї відповідальності не визнають, однак дедалі голосніше вимагають від української держави грошей, прав, соцзабезпечення.