Лучани розчаровані опозицією більше, ніж владою

Володимир Зеленський здобув перемогу у першому турі президентських виборів, випередивши чинного главу держави Петра Порошенка майже вдвічі. У Луцьку він також переміг, проте із значно меншим розривом.

Це означає, що лучани, як і багато інших українців, хочуть швидких змін та не довіряють «старим» політикам. Водночас такі результати свідчать про те, що лучани розчаровані опозицією більше, ніж владою. Як доказ: результат Порошенка у Луцьку кращий за результати опозиціонерів (на мою думку, Зе не можна вважати опозиціонером, оскільки він абсолютно нове обличчя в політиці). Я вважаю, що прихильники Зеленського будуть значно вимогливішими до нього, якщо він стане президентом. Більша частина його електорату хоче рішучих змін, які миттєво поліпшать саме їхнє життя. Зробити такий економічний прорив буде надзвичайно складно, тому до парламенських виборів рівень довіри до Зеленського може змінитися.

Для значної кількості прихильників Порошенка головне – щоб не стало гірше. Вони обпеклися надіями, які покладали при голосуванні за Віктора Ющенка і втікача Януковича, та не вірять у зміну влади на користь народу, а вважають, що життя поліпшиться лише для тих, хто добрався до влади, і тому асоціюють швидкі зміни і ставку на «темну конячку» з економічним занепадом і дестабілізацією.

Роздумуючи про другий тур, варто зауважити, що раніше Луцьк практично завжди був «монолітний» у своїх вподобаннях і підтримував чи то Ющенка у 2004 році, чи Тимошенко у 2010 році, а нині ситуація кардинально інша. Припускаю, що другий тур президентських виборів розділить лучан на два окремі табори, і, враховуючи, що незабаром парламентські вибори, «поляризація» буде посилюватися і рівень напруги зростатиме, що неодмінно негативно вплине на місто.

Ускладнює ситуацію відсутність міського голови, який би мав об‘єднувати і «зшивати» розділених під впливом виборчого ажіотажу лучан назад в одну, дієву і монолітну команду.

Підсумовуючи, скажу таке: можна ненавидіти владу і голосувати проти неї, але й не варто забувати попередніх виборів, коли ми неодноразово покладали надії на «нові обличчя» зі словами: «Гірше вже не буде».