Павло Данильчук злякався диктофона?

Є у нас на "Волинь24" рубрика "П'ять дошкульних запитань політику".

Буденна рубрика, що там казати. І запитання часто "не такі вже й дошкульні", кажуть мені колеги.

Насправді ж: цікаві не тільки відповіді. Навіть не стільки відповіді, скільки те, чи захочуть їх озвучити. Право кожного, звичайно. Але назвався політиком, то "сільвуплє" ...в кошик.

"Ні", - на ходу кинув депутат Луцької міської ради Павло Данильчук. Йду слідом...

"Потім!"

"Коли?"

"У перерві!" (сесія ж)

"Павле Петровичу..." - в перерві. Бачу спину.

У депутатських "передпокоях". Уже з усмішкою: "Ну, які там у вас запитання?".

Нарешті: "От перше: за рахунок чого живе депутат Павло Данильчук?".

"Нє," - сказав як відрізав Павло Петрович. І пірнув у депутатський натовп...

Отож. П'ять дошкульних запитань, на які НЕ відповів Павло Данильчук:

1. Як заробляє і з чого живе депутат Луцької міської ради Павло Данильчук?

2. Яке бойове завдання ви виконували, коли у складі "Азову" перебували у зоні АТО і чи маєте посвідчення учасника бойових дій?

3. Чому ви вже не співпрацюєте із колишнім "побратимом у політиці" нардепом Ігорем Гузем?

4. Чого пам'ятник Леніну повернули маневичанам тільки перед виборами в 23-му окрузі?

5. Звідки бере гроші партія "Народний контроль", яку ви представляєте у міськраді?

ПС. Не те, щоби я образилася. Але одразу згадала оце затерте "є у революції початок, нема в революції кінця".

Неправда. Ото він був. Мій "кінець" революції.

Все. Aquila non capit muscas (орли на мух не полюють)...