Чи потрібні вчителям квіти на 1 вересня?

Вже кілька років, доки в Україні триває війна, традиційними стали акції, де вчителям пропонують відмовитися від квітів на 1 вересня та День учителя, аби зекономлені кошти батьки направили на допомогу воїнам АТО. Нині на рівні Луцька теж можна побачити такі ініціативи, які йдуть від самих освітян. Оспорювати високі мотиви та благородство їх організаторів немає сенсу.

Але хотілося б звернути увагу і на інший аспект, який пов'язаний із ставленням суспільства (чи принаймні значної його частини) до педагогів. Коли дитина погано вчиться, "школа не навчила". Коли вона погано поводиться, "школа не виховала". Коли вона розбила коліно на перерві, "школа недогледіла". Здавалося б, а до чого тут квіти на 1 вересня та допомога воїнам АТО?

А справа в тім, що дивитися на усе варто комплексно. Традиційно, коли шукають винних у проблемах дітей, тінь падає на вчителів. З батьків вистачає лише одного: "Я заробляю гроші, аби дитина була вдягнута і нагодована, а далі хай дбає школа". Звичайно, це позиція не усіх батьків, але вона розповсюджена та промовиста. Вчитель - апріорі винний.

А тепер повернімося детальніше до наших квітів та 1 вересня. Якщо розібратися, їх завжди дарували учителям на знак поваги. Нині ж, коли авторитет професії штучно зруйнований, економити часто пропонується саме на вчителях. Попри те, що заробітна плата цих спеціалістів в умовах нинішніх цін та тарифів є просто сміхотворною.

Звісно, коли акції відмови від квітів та допомоги воїнам є добровільними, це добре. Але, ймовірно, скоро може виникнути інша крайність у суспільному сприйнятті цього явища. А саме - вчитель не заслужив квіти, та й взагалі вони йому не потрібні.

Ясна річ, над дискредитацією професії добре потрудилися ті, хто занижує оцінки, "набиваючи" собі таким чином клієнтів на репетиторство і т.п. Негативних явищ в освітній сфері можна назвати багато. Але вони не є масовими та, зважаючи на ті умови, в яких працюють освітяни, позбавляти їх маленького вияву шани навряд є сенс.

Промовистим є ще один факт. До представників жодної іншої професії не лунають на професійні свята заклики відмовитися від подарунків чи корпоративів. Ба більше, коли соціум масово забуває про війну, дивно, що згадки про потребу допомоги воїнам часто лунають саме відносно вчителів та відмови від квітів. Ніби й без того освітяни мало беруть участь у плетінні маскувальних сіток, благодійних ярмарках з продажем виробів ручної роботи і т.д.

Цікаво, чому на фоні цього ніколи не звучать заклики на кталт "не сходи разок на пиво - допоможи воїнам АТО", "відмовся від походу в кіно - допоможи воїнам АТО" тощо. Масові розваги у мирній частині України стали вважатися нормальними на фоні мало не щоденних жертв на фронті. Це стало цілком "виправдано" і на все з'являється відмовка "люди втомились від війни". Виходить, вчителі - не люди і не заслуговують на маленьке свято?

У цьому випадку мова зовсім не про те, що згадані добровільні акції треба відмінити. Коли добро йде від щирого серця, це гарний приклад. Але хочеться зробити акцент на іншому. Вчителі - теж люди, і багатьох з них АТО торкнулася так само, як і іншої частини суспільства.

На завершення хочеться зазначити: педагогам не потрібні дорогі флористичні композиції чи шикарні подарунки, адже в країні дійсно йде війна. Але й не слід змушувати вчителя почуватися винним за те, що він з радістю приймає маленьку троянду чи гілочку хризантеми та тішиться особливою шаною до себе на 1 вересня. Адже лише у цей день та День учителя він може поміж рутини, безгрошів'я та нестабільної ситуації в країні відчути краплинку дитячої та батьківської уваги.