Конфлікт з журналістами: що відбулося насправді

У вівторок, 30 серпня, обідньої пори поблизу одного із магазинів, що на перетині вулиць Львівська та Володимирська, зі мною трапився неприємний інцидент, безпідставно, на мою думку, «роздутий» окремими волинськими журналістами.

Отож, подаю усім зацікавленим моє пояснення того, що насправді відбулося 30 серпня біля магазину «Комфорт».

* * *
Поспішаючи до магазину «Комфорт», я перетнув подвійну суцільну дорожню смугу, що відразу помітили поліцейські, які перебували неподалік.

Патрульний підійшов до мене та вказав на порушені мною правила дорожнього руху.

Без жодних суперечок я погодився з поліцейським та попросив його скласти постанову про порушення ПДР, поки я перебуватиму у магазині.

Наголошую, я не чинив опору патрульним, не сперечався з ними, перебував у тверезому стані, не відмовлявся від штрафу, який, до речі, наступного ж дня сплатив, про що маю відповідну квитанцію.

Той шквал емоцій та незрозумілих запитань, які звалилися на мене від місцевих журналістів, які, як мені стало відомо згодом, патрулювали разом із поліцейськими вулиці Луцька у пошуках порушників ПДР, викликали у мене, як у кожної нормальної людини, негативну реакцію.

На жаль, до інтернету потрапила лише та частина відео, де я вдаюся до різких висловлювань. Однак, ніхто не говорить про те, що я кільканадцять разів перед тим, як вживати нецензурну лексику, по-людськи просив і поліцію, і представників ЗМІ не знімати мене.

Я не звик до об’єктивів відеокамер та ніколи не давав інтерв’ю, тим більше у такій провокативній формі. Тому вважаю, що журналісти, які опублікували на сторінках своїх видань інформацію про мене, свідомо вдалися до провокативних запитань, аби вибити мене із колії, «роздувши» на цій події сенсацію.

Проаналізувавши опубліковані матеріали, я зробив висновок, що кореспондетнам цікаво було не те, ЯК я порушив правила, а те, що я приїхав на «мажорському» BMW.

Прикро, що у нас судять людей по автівках. Я бізнесмен, чесно сплачую усі податки, автомобіль придбав на зароблені мною кошти. Протягом останніх двох років я активно допомагаю учасникам АТО, дітям-сиротам зі сходу. Роблю це з власної ініціативи, не афішуючи благодійну діяльність. Мої батьки не є олігархами, відтак називати мене «мажором» та «новим українцем» безпідставно.

Стосовно закидів журналістів, що я когось штовхав, то хотів би зауважити, що я не вдавався до рукоприкладства, нікого не штовхав і не пошкодив техніку. Коли кореспонденти одного із волинських видань навели на мене відеокамеру, я після прохання не знімати мене, всього лише розвернув об’єктив в інший бік.

І це не я перешкоджав роботі журналіста, а вони перешкоджали мені спокійно сісти в автомобіль та поїхати у своїх справах.

Припускаю, що журналістка ВолиньPost Анна Бліннікова спеціально підставила свою руку з мікрофоном, а хтось – ще й ногу, заважаючи мені зачинити дверцята авто. Мабуть сподівалися на мою ще більш агресивнішу поведінку.

На мою думку, видання ВолиньPost полюбляє дешеві сенсації, роздуває з мухи слона, чим шкодить своїй і без цього далеко не ідеальній репутації.

Журналістам не варто робити із порушників ПДР злісних злочинців. Криміногенна ситуація у Луцьку страшна і замість того, щоб висвітлювати у ЗМІ затримання гвалтівників, злодіїв, вони вдаються до дріб’язковості, «висмоктуючи» сенсації із буденних речей.

Кілька слів про поліцейських. Вважаю, що вони спрацювали професійно, толерантно, за що їм - респект.

Однак, для мене незрозумілим залишаються дії журналістів, зокрема, на яких підставах вони оприлюднили інформацію про мене, мої ім’я, номер автомобіля, адресу мого проживання, якщо згоди на це я їм не давав.

Крім того, я звертаюсь до інтернет-користувачів, громадських активістів припинити поширювати неправдиву інформацію про мене, фотоколажі з образами. Вважаю це посяганням на мою честь та гідність.

Окреме звернення до інтернет-тролів: працюйте у тому ж руслі, займаючись під вигаданими іменами вішанням ярликів на незнайомих вам людей. Життя у вас, тролей, таке - як вас називають, так ви і живете.