Інший Луцьк

Вчора, під час півмарафону (як до, та і після) мене переповнювали в основному звичні емоції. Сотні красивих, спортивних, усміхнених, кольорових людей. Боротьба за болячками, втомою та спекою, перемога за фінішною лінією. Найсмачніші в світі банани і яблука. Підтримка знайомих і незнайомих людей. Ще додалось відчуття гордості за спортивний Луцьк і лучан.

Але було іще дещо.

Під час пробіжки я побачив ІНШИЙ Луцьк!

Луцьк, де тишина та спокій змагаються із чистим повітрям та ранковим затишком. Луцьк, де гуркіт автомобілів з їх життєвими клопотами залишились десь в іншому, загубленому в часі світі.

Я бачив людей, які на пішохідному переході з посмішкою пропускають не безкінечний потік автомобілів, а захеканих бігунів. Літня жіночка з розчесаним пікінесом на повідку вальяжно прогулюється центральним проспектом міста. Песику явно до вподоби, бо ж тепер у нього одного ціла смуга руху.

Здивований чоловік досмалює третю чи четверту цигарку. Мабуть, компенсовує відсутність звичних важких металів у повітрі. Бабусі-пліткарки жваво обговорюють наряди спортсменів. Їх чути, бо крім їхнього бурмотіння та чужого хекання немає більше шуму.

Розгублений велосипедист обрав для руху розділювальну смугу в центрі дороги, бо ліниві бігуни терлися біля звичної для нього крайньої правої смуги. Але він тішиться, нарешті дорога його.

А діти в приватному секторі на Клима Савура! Чи не вперше житті, в неділю, серед білого дня, вони побачили вулицю без автомобілів! Стримано та неспішно почали виходити на проїжджу частину, торкатися руками теплого асфальту, вивозити з гаражів велосипеди. Бабця за звичкою гукає: обережно! Так і хочеться сказати: нехай тішаться, коли ще така нагода випаде?

Простір! Які, виявляється, у нас широченні та просторі вулиці! І скільки всього цікавого можна на них робити. Я хочу такий Луцьк. Хоча б раз на рік! Але такий, по-справжньому ІНШИЙ. І хай люди бігають, відпочивають, насолоджуються, дивуються. Це не паралельна реальність, це все тут, у нас під ногами.

Дякую, друзі, що дали змогу побачити це. Тепер це відчуття треба подарувати іншим...