Марія Хурсенко: «Якби тато був живий - мене на сцені не було б. Він беріг мене від цього». ІНТЕРВ’Ю

2
-5
Марія Хурсенко: «Якби тато був живий - мене на сцені не було б. Він беріг мене від цього». ІНТЕРВ’Ю
Марія Хурсенко – учасниця проекту «Голос країни» на телеканалі «1+1» та донька легендарного співака В’ячеслава Хурсенка. Пішла на шоу, аби дати нове звучання батьковій пісні. Потрапила у команду саме до того зіркового тренера, який найбільш імпонував. Здивувала країну чуттєвим виконанням пісні «На острові чекання». В інтерв’ю виданню «Волинь24» Марія розповіла про свої перші кроки у проекті, вплив батька на власну творчість та підготовку концерту його пам’яті, а також відкрила, що чекає від своїх шанувальників на подальших ефірах.

“В ПІСНЯХ ТАТО - ЦІЛКОВИТИЙ ЛІРИК. А В ЖИТТІ ВМІВ БУТИ ЖОРСТКИМ”

– Маріє, нині тебе знають як учасницю шоу «Голос країни». Але, крім того, ти маєш ще одну важливу іпостась – донька легенди української музики, В’ячеслава Хурсенка. Хочеться розпитати, перш за все, яким був твій тато при житті. Яким ти його пам’ятаєш?

– Тато був веселим, жартівливим. Друзі знали, що у тата завжди є свіжий анекдот. Татів сміх постійно лунав у нас вдома. Ще, звісно, він був хорошим, зразковим сім’янином, справжнім батьком. Можливо, він і не завжди був вдома з причин зайнятості, але все одно піклувався, переживав.

– Коли ти бачила тата на сцені й вдома, ці два образи відрізнялися, чи він скрізь був однаковою людиною?

– Звичайно, відрізнялися. Взагалі думаю, що творчі люди одні в житті, а інші – у творчості. Читаючи його поезію, слухаючи пісні та знаючи тата в житті, можна й не повірити у те, що це одна й та сама людина.

– А чому?

– В піснях тато – цілковитий лірик. А в житті він міг собі дозволити дуже жорстко відстоювати власні принципи. У нього взагалі був дуже сильний характер. Пам’ятаю, мене в дитинстві мене навіть через тата побоювалися, кажучи «донька Хурсенка». В мені він теж намагався виховувати сильні якості, аби я вміла за себе постояти. Адже розумів – не завжди може бути поруч. Мама іноді навіть робила татові зауваження: «Не забувай, що вона не хлопчик». Бувало, у ранні дитячі роки, коли я цього не розуміла, у мене виникало питання, чи він мене любить. Зараз я розумію, що, мабуть, у чомусь тато боявся мене розбалувати – адже дівчинка, одна дитина в сім’ї.



– Хто з творчого оточення батька тобі найбільш запам’ятався?

– Це Дмитро Гершензон. В дитинстві він з сім’єю часто бував у нас в гостях, а ми – в них. І хоч зараз Дмитро мешкає в Ізраїлі, це людина, яка мені дуже дорога. Знаю, що завжди можу до нього звернутися й отримати мудру пораду.

“ДОБРЕ РОЗУМІЮ, ЩО ЗАРАЗ У МЕНЕ ТАКА СОБІ “ХВИЛИНА СЛАВИ”

– Маріє, чи важко було батькові з його піснями потрапити на телебачення? Можливо, були якісь секрети успіху, котрі його зробили популярним?

– Аудиторію він завоював з самого початку. Можна сказати, що вона була завжди. З часом його стали менше запрошувати на телевізійні проекти. Але пісні слухали, як і раніше. З’являлися нові слухачі. А те, що з телебаченням та радіо ставало з часом складніше – закономірно. Навіть зараз виконавці тих часів визнають, що їм важко потрапити на радіо, люди слухають пісні зовсім іншого формату. Але я знаю, що татові пісні – це пісні всіх часів. Можливо, зараз їм бракує сучаснішої обробки, та самі тексти – поза часом.

– А як ти сама ставишся до того, що людям здебільшого до вподоби речі попсові; що «танцюй, тьотя, а-тя-тя» має подекуди більший попит, аніж те, що потребує вдумливості?

– Деякі люди із задоволенням слухають ці хітові пісні, їдучи у машині. Це їм легше сприймається, аніж слухати якісь душевні речі.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Про В’ячеслава Хурсенка напишуть книгу


– Твій образ цілком відповідає образу сучасної співачки. Як гадаєш, якщо осучаснити й татові пісні, вони можуть завоювати визнання тієї аудиторії, про яку ми щойно говорили?

– Я справді хочу відродити татові пісні. Є ідеї змінити деякі аранжування. Дещо потрібно буде змінити у словах, бо багато саме чоловічих текстів. Але в тата достатньо віршів – можна щось додавати своє, комбінувати. Зрештою, мова ж не лише про татову аудиторію, а й про мою, власну. Сподіваюся, мені вдасться її завоювати. Я добре розумію, що зараз у мене така собі «хвилина слави». Час, коли людям цікава я, коли прокидається нова цікавість до татових пісень.

Та я усвідомлюю, що це короткотривалий період. Тож треба його використовувати і багато працювати далі. І, звичайно, щоб це приносило задоволення. Хоча спів не є моєю основною професією, так як я за фахом юрист, і працюю на посаді головного спеціаліста-юриста у юридичному департаменті Луцької міської ради. Не можу сказати, що нинішній період в мені пробудив щось нове. Бажання співати в мені завжди жило, та раніше була невпевненість. Великою мірою її сформував тато. Тому мені було важко йти на сцену. Це така боротьба самої з собою.

– Але ж, погодься, вийшло цікаво. Як гадаєш, якби тато був живим, він би змінив думку, що тобі не варто бути співачкою?

– Якби тато був живий, мене б на сцені точно не було. Він оберігав мене від цього складного шляху. Це вже коли тата не стало і пройшли роки, я почала поступово приходити до думки, що варто спробувати. Ясна річ, я не займалася тим з дитинства та професійно. Зрідка, десь раз на тиждень почала брати уроки вокалу.

“КОЛИ ВЗЯЛАСЯ ОРГАНІЗОВУВАТИ КОНЦЕРТ ПАМ’ЯТІ ТАТА У ЛУЦЬКУ, МЕНІ КАЗАЛИ: ТА КОМУ ЦЕ ПОТРІБНО!”

– Здається, свого часу ти організовувала концерт пам’яті В’ячеслава Хурсенка. Розкажи про нього.

– Організовувати було дуже важко. На початку ми з мамою, думали зробити вечір пам’яті, у вузькому колі – в сімейному форматі, десь у ресторані. Але коли побачили, що багато співаків готові брати участь, зрозуміли, що варто робити масштабніше дійство. Постало питання з грошима. Звертаючись до татових друзів у Луцьку, я зрозуміла, що ті що спроможні допомогти, не мали зацікавленості. Але це не основне. Вони не вірили в те, що такий концерт може відбутися. Казали щось на зразок: «А хто прийде? Кому це потрібно? Він же співати не буде».


– Важко було в організаційних моментах?

– Так. А ще – образливо, що люди з оточення батька багато говорили за спиною. Казали, «що ж вони вже там таке роблять, що такі реклами», «чи то люди не хочуть іти». А насправді я просто хотіла організувати все на належному рівні – і рекламу, і світло, і звук. Та, незважаючи на скепсис того оточення, все вдавалося. Куди б я не зверталася в організаційних моментах, чужі люди йшли назустріч. Якщо й не робили знижку, то бодай давали фахові поради, робили цікаві пропозиції. На радіо, наприклад, реклама взагалі крутилася безкоштовно. На звук теж зробили добру знижку.

Але загалом відчувалося, що підтримки мало саме з того боку, де було очікування на неї. В мене вірили лиш близькі люди. Я не думала, що ті, хто називав себе друзями батька, сприймуть усе так скептично. Дехто обурювався. Мовляв, «чому вона продає квитки, а не дарує нам запрошення».

Але ж бюджет концерту був немалим. Я мусила позичати гроші. І, ясна річ, щоб їх віддати, квитки мали продаватись. Різні були випадки. Одні навіть купували квитки, а потім їх перепродавали. Я була шокована. Можливо, потім і вони оцінили рівень, на якому був проведений концерт. Але в момент, коли усе готувалося, підтримки не відчувалось. А мені було й справді непросто. Бо я сама телефонувала до артистів, запрошувала, оплачувала їм дорогу, проживання й харчування. І хоча не було змоги платити людям гонорари, все решта було зроблено, як належить. Я задоволена.

– Хочу уточнити. Виходить, люди, котрі їхали здалеку, поставилися до концерту лояльніше, аніж ті, що були поряд?

– Так. Дехто з тих, хто їхав, не хотів навіть брати грошей на дорогу. У мене не було помічників, але я мала підтримку від громадського активіста Ігоря Алєксєєва, Юрія Коптюка – друга сім’ї. Тобто всіма організаційними питаннями займалася я.

– А квитки розібрали швидко?

– Так, за 2-3 тижні до концерту їх розкупили. Ми навіть доставляли стільці для бійців АТО. Для них вхід був вільним. А решта квитків була розкуплена, попри те, що скептики називали ціни на них зависокими.



– Коли ти зустрічала нерозуміння людей, які називали себе батьковими друзями, не було думок відмовитися від ідеї проведення концерту?

– Я знала, що піду до кінця. Попри неприємні фрази з їх боку. Слава Богу, що все вдалось. Десь я долала труднощі, а десь просто ситуації складалися сприятливо. Наприклад, хотіла працювати з режисером Дмитром Ураєвим, а він саме був в АТО. Але за якийсь час Дмитро повернувся, і мені то стало справжнім спасінням у цій ситуації.

Ще одну ситуацію я можу характеризувати не інакше, аніж те, що Бог усім скерував. У мене не вистачало коштів на використання дорогого екрану, якість якого значно краща від звичайного мультимедійного полотна. І тут мені написав незнайомий чоловік у Фейсбуці. Спитав, чи треба допомога.

А до того мені це питання задавали безліч людей, не маючи реальних намірів щось робити. Я навіть дещо іронічно відповіла: «Хіба – фінансова». «Скільки треба?» – поцікавився він, я назвала потрібну суму, яка обчислювалась кількома десятками тисяч гривень. Цей чоловік відповів – без проблем. І запитав номер картки. Незважаючи на те, що він не був близьким другом. Більш того, він висунув вимогу, щоб допомога не афішувалася.

“НА “ГОЛОСІ КРАЇНИ” – ЦЕ МІЙ ТІЛЬКИ ЧЕТВЕРТИЙ ВИХІД НА СЦЕНУ”

– Як розпочався твій особистий музичний шлях?

– Власне, з концерту пам’яті батька. Я не маю великого сценічного досвіду. Навіть даючи інтерв’ю на «Голосі країни», чесно сказала, що це мій четвертий вихід на сцену.

– Чи довго приймала рішення йти на «Голос країни»?

– Усе було спонтанно. Мені запропонували спробувати свої сили. Я вирішила не втрачати шанс.



– Маріє, йдучи на «Голос країни», чи мала передчуття, що судді повернуться до тебе?

– Йдучи на «Голос», я сподівалась, оскільки у мене була своя історія – пісня мого батька. Я не виконувала кавер на відому пісню.

– Чому обрала саме Сергія Бабкіна у якості наставника? Які його пісні імпонують?

– Він знає пісні мого тата. Співає пісню, присвячену його пам’яті. А ще – у ньому присутнє щось таке душевне. Для нього не є ключовими якісь вокальні «фішки», а головне – душа. Тому, думаю, повернувшись першим, він саме відчув мою душу. Щодо пісень, то, звичайно, це передусім пісня, присвячена моєму тату. Вона називається «Ще осінь зовсім молода». Подобається також пісня «Пробач».

– На «Голосі країни» ти сказала, що хочеш дати нове життя пісням батька. До слова, їх неодноразово співали інші учасники. Наскільки важливою у своїй творчості вважаєш саме популяризацію пісень тата? Чи не остерігаєшся того, що глядач сприйматиме тебе у тіні батьківської слави – не просто як співачку, а передусім як доньку видатної людини?

– А я це визнаю і не цураюся. Адже я дійсно донька В’ячеслава Хурсенка. Я показала, що маю власну індивідуальність. І для мене, навпаки, є честю, що про мене кажуть, як про «доньку Хурсенка». Я обрала для виступу на «Голосі країни» пісню «На острові чекання», яка не є дуже впізнаваною. Сподіваюся, показала в її виконанні щось індивідуальне.



– Чи грає на твою користь у проекті «Голос країни» образ доньки відомої людини?

– Не сказала б, але своя специфіка є. Певний час адміністратори навіть дивилися на мене дещо насторожено, остерігаючись якоїсь «зірковості». Але згодом побачили, що я проста людина – така сама, як усі інші.

“ВПЕВНЕНОСТІ, ЩО ХТОСЬ ПОВЕРНЕТЬСЯ, НЕ БУЛО”

– Чи відчутна потужна конкуренція у проекті?

– Відносини між учасниками гарні, але я від початку відчула, що є багато сильних людей – тих, які займалися вокалом змалку і професійно, на відміну від мене. Зрозумівши це перед першим виступом, я змирилася, що, ймовірно, не пройду. Але подумала – мене побачать лучани, хтось згадає пісні тата, і це вже добре.

Не можу сказати, що впала духом на той момент, але впевненості, що хтось повернеться, однозначно не було. Навіть команда проекту казала: «Маріє, потрібно вірити у свої сили».



– Як оцінюєш свої перспективи в проекті «Голос країни»? Після вдалого першого етапу з’явилася впевненість?

– Звичайно, віри у себе стало більше. Але я все одно розумію, що мої потенційні конкуренти мають значно кращий рівень підготовки. Більшість з них з дитинства займається вокалом, половина має власні гурти. Крім того, люди, які мене знають і чули, в курсі того, що я добре відчуваю і співаю саме татові пісні. Але ж далі будуть не вони. Зробити незнайому пісню своєю непросто. А без цього якісне виконання неможливе.

– А наскільки ти взагалі відчуваєш пісні, котрі виконуєш? Навряд ти все життя пробувала лиш татові композиції.

– Звичайно, відчуваю. Але не завжди одразу. Наведу приклад – я певний час не могла зрозуміти, про що пісня, яку співатиму в наступному етапі. Питала кількох людей. Думки не співпадали. Бачення в кожного своє. Але я все одно пропускатиму пісню через себе і намагатимусь зробити так, щоб люди її відчули.

– У тебе з’явилися на проекті приятелі чи відчувається лиш конкуренція?

– У нас доволі дружна команда. Але в силу того, що більшість учасників за мене молодші, відчувається певна різниця в світоглядах. Вона не просто у сприйнятті музики, а в сприйнятті життя. Це «світ у рожевих окулярах», а я маю деякий досвід і трошки по-іншому дивлюся на речі. У тому числі – й на участь у шоу. Це не є слава на все життя. І важливий не лише голос, а особистість. Вона має бути сформована.

ДИВИТИСЯ ВИСТУП МАРІЇ ХУРСЕНКО НА "ГОЛОСІ КРАЇНИ"

– З огляду на це, як думаєш, чим сильний саме твій образ? Які його складові?

– Вірність своєму іміджу. Саме тому для мене важливим питанням було те, як мене вдягатимуть у проекті. До речі, була цікава ситуація – спеціально для цього проекту мені подарувала сукню Ірина Білик. Вона сама стала її дизайнером. Але стилісти «Голосу країни» сказали мені виступати в іншій сукні. У них своє бачення. Хоча Ірина, як мудра жінка, не образилась. З посмішкою сказала: «Мабуть, ця сукня просто була надто гарна».

Та сама сукня, яку Марії подарувала Ірина Білик (фото надане Марією Хурсенко)
Та сама сукня, яку Марії подарувала Ірина Білик (фото надане Марією Хурсенко)


Друга неодмінна складова мого образу – прямолінійність. Не прагну бути зручною. Іду на інтерв’ю та кажу те, що справді думаю про когось з учасників, якщо це запитують. Ці дві складові, поєднані з відчуттям музики, для мене дуже важливі.

– У нинішньому сезоні «Голосу» є доволі неординарні учасники. Наприклад, трансгендер Зіанджа, у минулому – співак Борис Апрель? Як ти сприймаєш цей образ?

– Раніш я не була знайома з такими людьми. Своєрідна людина, із власним внутрішнім світом. Цікаво було спілкуватись.

– Наостанок логічно буде спитати, що ти хотіла побажати шанувальникам. До речі, маєш змогу закликати усіх голосувати за тебе.

– Спочатку мене дуже «солодко» похвалили, але я хочу, щоб публіка не боялась мені писати й критику. Це теж цікаво. Я справді не є професіонал, тому закликаю оцінювати мене адекватно. Я не маю ілюзій щодо захоплення людей мною після першого ефіру. Я співала знайому мені пісню. Тож маю переживання, що з іншою піснею «гарна картинка» розвіється.

Тому хотіла б, щоб люди адекватно мене сприйняли у другому етапі. Це пісня не батькова, одна на двох. Співати з кимось і під нього підлаштовуватись дуже складно. Це ти не сам розповідаєш у пісні свою історію, а ділиш її з кимось. Тому прошу сильно мене не засуджувати. Я лише вчуся.

Спілкувалася Лєна ШТОРМ
Фото – Ірина КАБАНОВА


Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
-5

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Марійко! Ти своїм личком_вилита артистка. І не здумай шукати іншої роботи,хто б тобі що не радив. Ти повинна з гордістю продовжувати ту роботу,яку не доробив тато.Успіхів Тобі на артистичній ниві.
Відповісти
Личко нічогеньке, але спів ...... при всьому доброму ставленні до батька, одного личка малувато.
Відповісти

© 2024. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

Віртуальний хостинг сайтів HyperHost.ua в Україні