Згарище замість дому і важкохворий син: дві біди сім'ї з Прилуцького

Багатодітну сім’ю з Прилуцького спіткало дві біди: хвороба сина і пожежа у домі.

У 2016-му найстарший, тоді ще восьмирічний син Станіслав став скаржитися на болі у нозі, плакав ночами й навіть почав накульгувати, - пише Волинська правда.

У луцькій лікарні причину шукали довго, проте так і не знайшли. У березні 2017 року Станіслава вкотре госпіталізували до обласної дитячої лікарні, а вже у квітні цього року в родині сталася ще одна трагедія – масштабна пожежа знищила їхній будинок. Щойно відремонтована за позичені гроші домівка враз перетворилася на згарище із обвугленими стінами та знищеним дахом. Поруч із квартирою Штаньків у будинку, поділеному на чотири частини, згоріло також помешкання сусідів.



Раптове загоряння відбулося серед білого дня, коли Тетяна гуляла із дітьми надворі.

«Ми ходили і плакали, коли хата згоріла», – ледь розбірливим дитячим голоском розповідає, перебиваючи маму, найменший син Штаньків – трирічний Тарасик.

«Я тільки дякую Богові, що тоді в будинку не було і ніхто не постраждав. А ще велике щастя, що пожежники були недалеко», – каже Тетяна Штанько.

За її словами, займання відбулося ззовні через те, що енергетики погано закріпили дроти на електроопорі. За лічені миті невблаганний вогонь перекинувся на дах будинку.

Натомість енергетики своєї провини не визнають. За їхньою версією, вогонь здійнявся усередині будинку через несправні розетки. Хто винен та яку відповідальність понесе за цю трагедію, невдовзі скаже суд. Зараз же багатодітна родина змушена тіснитися у маленькій кухоньці-прибудові площею у 9 квадратних метрів, яка вціліла після пожежі.

«Спочатку усі сили та усі заощадження ми з чоловіком вирішили спрямувати на відновлення будинку, встигли навіть купити трохи блоків, але згодом нам вже було не до того, дитину треба було рятувати», – зі щемом в голосі і краплинками в очах розповідає Тетяна.

Наприкінці минулого року доля озвучила родини Штаньків ще один вирок: проблеми з ногою сина Станіслава – значні, хвороба – рідкісна і потребує значних коштів та зусиль для лікування.



Діагноз, який у Луцьку так і не змогли встановити, в столиці таки визначили – остеоїд-остеома, доброякісна пухлина, яка утворюється і зростає на кісткових тканинах. Медики рекомендували оперувати Станіслава якнайшвидше, аби видалити пухлину.

«Через тиждень після цієї звістки чоловік позичив гроші. Зробили операцію: видалили половину кістки, вставили пластину, яка тепер підтримує здорову кістку. Але тепер нам знову потрібні немалі гроші на ще одну операцію, під час якої пластину з ноги вже дістануть», – пояснює мама Станіслава.

Тож усі можливі ресурси сім’я спрямувала на порятунок сина. Перш ніж почати знову відновлювати будинок, Тетяна та її чоловік Олександр мусять у прямому сенсі поставити сина на ноги.



Наразі ж четвертокласник Станіслав не може навіть ходити до школи. Тож у крихітному приміщенні, яке є водночас і спальнею, і кухнею, і ванною для всієї сім’ї, він змушений також займатися з учителями.

«Чекаємо тепла, певно, так, як ніхто не чекає. Тоді сини зможуть більше часу проводити надворі, граючись, а Станіслав зможе у кімнаті в нормальній обстановці займатися з вчителем або робити це за столом, який теж можна буде винести в двір», – розповідає мама Станіслава.



За її словами, зняти житло родина не має змоги, оскільки чоловік заробляє, аби віддати гроші за попередню операцію і кожну копійку відкладає на ще одне хірургічне втручання та лікування. Тетяна ж мусить бути вдома із дітьми. Раніше її підтримкою були батьки, які до пожежі мешкали у цьому ж будинку. Після трагедії вони ще тиждень жили у сараї поблизу згарища, а згодом поселилися у домі іншої доньки, Тетяниної сестри.

Станіслав же, як справжній чоловік, переконує, що болі у нозі його вже не турбують. Хоча його мама впевнена, що хлопчик просто не хоче тривожити батьків новинами про погане самопочуття.

«Я дуже люблю футбол, але зараз можу хіба на воротах стояти. Але вилікуюсь і буде все, як раніше. Головне – щоб я, мої брати і батьки мали де жити», – з дитячою щирістю в голосі каже хлопчик.

Зараз же він намагається хоч чимось допомогти мамі, тож глядить найменшого брата Тараса і намагається бути хорошим прикладом у навчанні для середнього братика – другокласника Дениса.

Попри те, що сім’я з п’яти людей змушена мешкати на декількох «квадратах», усі троє синів Штаньків – неймовірно охайні, виховані та ввічливі. Вони намагаються посміхатися, гратися з котом, якого назвали Атом і теж прихистили біля себе у люті морози, і радіти дитинству. Та все ж у очах кожного з них – смуток і хвилювання, а ще – надія у те, що все згодом буде добре.



P.S: Якщо таки дочитали текст до кінця, підкріпіть віру цієї сім’ї у небайдужих людей своїм добрим вчинком. Допомогти сім’ї вилікувати сина та відбудувати будинок можна, перерахувавши кошти на картку ПриватБанку: 5168 7573 3674 6393 (Штанько Тетяна Юріївна). Телефон Тетяни Штанько: 050 581 28 05.

Автор тексту і фото – Іванна РУДИШИН