Деруни у ресторані готелю «Україна». ЙДЕМО ПОЇМО

Я поспішав. А коли спішиш – рішення не завжди обдумані. “У вас є ...деруни?!” Думалося: у класичному ресторані – фіг там (сорі за губернаторську лексику).

Облом: офіціантка ресторану “України” мило кивнула головою.

"Несіть!"

* * *

....У ресторані готелю в центрі міста було малолюдно. Уже по третій дня, основний люд відобідав, відговорив, а для вечері ще не зголоднів.

Крізь вікно пригрівало сонечко, зі стелі грало щось тихе і спокійне. Я навіть якось і спішити перестав.

Аж раптом уздрів ...своє спотворене видовжене обличчя. Секунду не тямив, що це. Тю! Так це віддзеркалення у блискучій металевій кришці, що накривала мої, здавалося, банальні деруни, принесені офіціантом. (Пізніше я загуглив: така штука називається “клош”)

Клош зник – під ним парували деруни. Товстенькі картопляні млинці, приправлені смаженою цибулею і шматочками білих грибів.

Знайомтеся: “Волинські деруни з білими грибами. Potato pancakes with porcini mushrooms. 280 грам. 93 грн.”

Я зануда – я порахував. П’ять дерунів. 8 шматочків грибів. Цибулі - не щедро (я люблю, коли її стільки ж, скільки самої страви. як мінімум).

* * *

Деруни свіжі. В міру жирні. Смачні, що майже прогнозовано (ну де ви бачили, аби цю класичну страву можна зіпсувати? Ні, є, звісно, і такі унікуми...)

Але їсти їх от так як я – не рекомендую. Трошки одноманітно. Треба або геть не спішити (не мій випадок!), спокійненько смакуючи кожен шматочок. Або приправити їх чимось контрастним – салатом, підливкою або – на крайній випадок – сметаною (гриби і цибуля, як на мене, страву повноцінною не зробили). Я ж жував деруни, глипав на годинник і думав, що прийду сюди ще раз. Якось, увечері, в хорошому товаристві, коли спішити не буду.

Та все ж – пообідав. До речі, прийди я сюди на години півтори раніше – зміг би це зробити повноцінно: тут з 12 до 14 години подають бізнес-ланчі. Ціна – 87 гривень. Дешевше, аніж п’ять моїх дерунів :-)

Юрій РИЧУК