Волинянина, якого через 30 років знайшли в Афганістані, хочуть переправити додому

Волинянина, який пропав безвісти 30 років тому на війні в Афганістані, хочуть у найближчі кілька місяців переправити в Україну.

Про це пише Наталія Муха на сторінках любешівської газети Нове життя.

Нагадаємо, В Афганістані знайшли безвісти зниклого радянського солдата родом із села Велика Глуша Любешівського районі Ігоря Бєлокурова. Чоловік зник 9 квітня 1988 року в провінції Кандагар.

Як розповідають у відеоролику, він потрапив у полон, згодом прийняв іслам і залишився жити в Афганістані. Зараз він уже не вміє розмовляти українською.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Мама волинянина, якого через 30 років знайшли в Афганістані, зробила йому символічну могилу

У березні учасники української експедиції, які займаються в Афганістані пошуком водоносних пластів, під час екскурсії випадково зустрілися із чоловіком, котрий назвався їм колишнім солдатом радянської армії. І хоча нині уже фактично не розмовляє українською, усе повторював єдине слово «Волинь».

Коли розговорилися, розповів про те, що під час афганської війни потрапив у полон, прийняв мусульманство та залишився жити у чужій країні. Більше того, як розповіли матері Ігоря Білокурова Антоніні Василівні, її сина… купили. І він всі ці роки перебував у своєрідному рабстві.


Звісно, стовідсотково стверджувати, що це – він, поки що рано. На часі – взяття ДНК-експертизи, вироблення документів знайденому солдату, перевезення його в Україну. Наразі ж цим уже займається багато небайдужих людей і чи не найбільше - Андрій, який і знайшов радянського солдата та поширив про нього інформацію.

Він нині часто спілкується з мамою Ігоря Білокурова, хоче знову їхати в Афганістан, аби усіляко добиватися визволення чоловіка.

Кажуть, що забрати його з далекої країни буде не так просто: за нього чекають хороший «подарунок». І все ж ініціатори ідеї оптимістично запевняють: місяць-другий – і чоловік буде в Україні.

Матір чоловіка з надією чекає зустрічі. Згадує, як випроводжала сина до армії, як він залишився у Ленінграді понадстроковиком, закінчив школу прапорщиків, був начальником продовольчого складу, як повернувся служити у Нововолинськ.


Бере до рук затерті й пожовклі аркуші паперу – листи, які присилав син із далекої країни, й читає вивчені напам’ять рядки: «Не плачте, мамо, у мене все добре…», «Служба йде нормально, не переживайте…».

А ще – лист-відгук військового керівництва про те, яким Ігор Білокуров був мужнім воїном, як завдяки його чітким діям якось колона автомобілів, завантажена вибуховими пристроями, була виведена у безпечний район.

Перечитує, переглядає фото сина і молить Господа, аби таки її Ігоря знайшли у далекому Афгані, аби він повернувся додому, щоб вона змогла міцно обійняти і розказати, як тяжко їй було всі ці три десятки літ без нього.

Фото: зі спільноти газети "Нове життя" у Фейсбуці