Як на Волині «воюють» Київський та Московський патріархати

У Ковелі храми УПЦ КП і УПЦ МП розташувалися навпроти один одного. "Рожева" церква - Свято-Воскресенський кафедральний собор (Московського патріархату). "Сіра" церква - це собор Благовіщення Пресвятої Богородиці (Київського Патріархату). Між ними не більше п'ятдесяти кроків і чверть століття розколу.

Розташовані поруч, дві громади проходять перевірку на християнську любов і терпимість, - пише Українська правда.

"СІРА" АБО "РОЖЕВА"?

- Вся моя родина ходить в "сіру" церква (назва за кольором фасаду), я частіше в "рожеву" - тут у мого друга батько батюшкою працює. А у моїх батьків там, типу, їх батюшка улюблений, - махає він рукою в бік сусіднього храму, - каже ковельський школяр Антон Павлюк.

Те, що так важливо для більшості дорослих, нівелює юнацька мудрість школяра Антона Павлюка.

- Слухай, так мені без різниці, куди ходити молитися, - каже він. - Можу туди, можу сюди. Це ж храм! Ти ж не магазин вибираєш, де продукти або кращі речі. Найголовніше в житті, щоб церква була, а яка - не важливо.

- Всі ми від Адама і Єви пішли, хіба там не люди? - підтримує розмову жінка Валентина, яка просить милостиню. - Що в тому, що в цьому храмі вчать одному і тому ж - не пити, не курити, Бога любити.

- Повинно бути єдине поклоніння Богові - так Біблія говорить, - мовить вона, з вдячністю приймаючи п'ять гривень. - Українець ви, росіянин, поляк або американець - все одно повинен любити ближнього свого, як самого себе.

Мені немає різниці між патріархатами, між циганами і штундами. Церква - не їжа, одяг, куриво, горілка і матюки. Церква - це Бог.

"ВОНИ НЕ КАНОНІЧНІ, РОЗУМІЄШ?"

Таких, як Антон і Валентина, готових без роздумів примирити в собі два протиборчі табори, тут не так вже й мало. Як показало опитування, парафіяни різних патріархатів в Ковелі далекі від відкритої ворожнечі, хоча є і ті, хто наполягає на своєму.

- Я проти об'єднання, - каже Катерина, яка відвідує Свято-Воскресенський собор (МП). - Мої прадіди, діди, ходили сюди. В "київський" не піду!

- Сонечко, рідненький, я з цієї церкви нікуди не піду! - додає пенсіонерка Надія Сергіївна. - Президент нехай по Стамбулі їздить, зустрічається, з ким хоче. То - його воля. Але я православ'я своє не кину!

- Так вам його ніхто начебто не пропонує кидати, - зауважую.

- Правильно! - із задоволенням погоджується вона. - Як хочете моліться, тільки Бога славте. Як я ставлюся до Київського патріархату? Ну, рідненький ... Вони не канонічні, розумієш, в чому справа? Не хочу з ними об'єднуватися. Моя подруга і сваха ходять туди, в "сіру". Ось нехай собі і ходять.

- А ви не знаєте, як цей Київський Патріархат зробили? - втручається в розмову Ніна Іванівна. - Ці українці їздили по храмах, били людей, забирали ікони, я про це багато читала.

- А ви хіба не українка? - питаю.

- Українка, - відповідає. - Але ті українці повстали проти церкви. Вони і наш собор хотіли відібрати. Той Філарет сам себе головним оголосив. Його ж ніхто не визнав.

- А якщо все ж визнають? - цікавлюся.

- Мої діди в цій вірі помирали, помру в ній і я, - не здається вона. - Наша церква була, хай вона і буде. Об'єднуватися ні з ким не хочу! Нехай Президент не втручається. А Біблія попереджала, що в останні дні перед кінцем світу такий непотріб буде.

Крапку в цій суперечці ставить Раїса Павлівна, прихожанка Московського Патріархату. Вона блищить християнської мудрістю, закликаючи всіх до покаяння.

- Церква повинна бути одна в державі, - впевнена вона. - Об'єднаймося тільки на основі покаяння. Повинен бути мир, любов між нами. Потрібно вирішувати все так, щоб не втягувати віруючих у ворожнечу. Це не справа президента і Верховної Ради!

- Нехай депутати економікою займаються, а не погіршують розкол, - робить висновок жінка. - Там, де розкол - там немає Христа!

Священики Свято-Воскресенського собору (Московського Патріархату) говорять про перспективи об'єднання і автокефалії вкрай неохоче. Хоча зрозуміти їхнє ставлення до запущеним парламентом і президентом процесам, в принципі, можна.

- Вкрай негативно ставлюся! Ми не отримували благословення, щоб з вами про це говорити, - відповів коротко священнослужитель, перш ніж покинути церковний двір.

"МИРЯНИ - СТАДО, ЯКЕ ПІДЕ ЗА ПАСТИРЕМ"

Перша церква на місці собору Благовіщення Пресвятої Богородиці (нині - Київського Патріархату) в Ковелі з'явилася ще в 16 столітті. У 20-му, за часів СРСР, на її місці був спортивний комплекс - з баскетбольним залом, роздягальнями, душовими, залами для боротьби і легкої атлетики.

На початку 90-х парафіяни відродили собор, який став найбільшим з нині діючих в місті.

Священик Михайло Левочко, службовець в Соборі Благовіщення (КП), згадує: коли на початку 90-х з'явилася "київська" громада, люди пішли в сусідній Свято-Воскресенський кафедральний собор (МП), щоб забрати назад частину реліквій, які раніше належали Благовіщенській церкві.

- Наприклад, ось цю плащаницю, - показує він на стіну. - Нам її повернули тоді без проблем. Зараз таке важко, звичайно, уявити.

На питання, як сьогодні співіснують два храми, отець Михайло з Київського Патріархату відповідає: "Конфліктів немає, але і якогось особливого спілкування теж. Якщо зі священиками (Московського Патріархату) зустрічаємося на вулиці, то просто вітаємося. У вірян простіше - у нас є люди, чиї рідні ходять в Московський Патріархат, і навпаки. Все залежить від настоятелів. є лояльні до нас, є агресивно налаштовані".

- Чи готовий я особисто об'єднуватися з УПЦ МП? - розмірковує він.

- Якщо буде єдина помісна церква, звичайно. Але тільки якщо Московський Патріархат буде повністю віддалений від Москви (посміхається).

- Але тоді це буде вже не Московський Патріархат, - наголошую.

- Потрібно, щоб в Україні поставили свого Патріарха, - продовжує посміхатися батько Михайло. - Природно, людина повинна бути проукраїнською, а не промосковською. Знаєте, багато вірян ходять в Московський Патріархат тільки тому, що їх стримує статус нашої церкви. Вони кажуть: коли вона буде визнана Вселенською церквою, тоді ми готові перейти до вас.

Про те, наскільки глибокі розбіжності між двома патріархатами (у всякому разі, на рівні "генеральної лінії"), красномовно говорить бесіда з настоятелем Собору Благовіщення (КП) Василем Мичко. Він упевнений, що єдину церкву потрібно було створювати ще в 91-му, після розпаду Союзу. Але не склалося. І ось чому.

- Хто війну в Україні привів? - задається він питаннями, на які тут же відповідає. - Хто зброю збирав по Донецьку? Хто за Януковича голосував? Церква (УПЦ МП) була першою, хто займався агітацією "русского мира".

- Храми в чужій державі краще, ніж нафтова свердловина, - продовжує він. - Для свердловини потрібні робочі, обладнання, обслуговування. Потім цю нафту потрібно ще продати за вигідною ціною. А в церкві просто - зібрав гроші, щось собі залишив, решта в Москву відправив.

Як зазначає Василь Мичко, насправді формальних відмінностей між патріархатами практично немає.

- Що нам ділити? Яка між нами може бути різниця? Ті ж самі богослужіння, літургія, треби (хрестини, шлюб, панахида і так далі). Просто вони цю віру від нас, від Київської Русі взяли, - пояснює настоятель.

На його думку, питання об'єднання залежить багато в чому від духовенства.

- Миряни - стадо, яке піде за своїм пастирем, якщо він попросить. Більшість священства на Західній Україні хоче об'єднуватися. Але є конкретні агенти Москви, які руки не подадуть. ФСБ-шники, які прикриваються рясами, ніколи не підуть на об'єднання. Плюс є такі, хто продався за часів Януковича, вів агітацію, і на них у спецслужб Росії багато компромату. Таких, я думаю, близько 10%, - каже Василь Мичко.