Пришитими мною пальчиками дівчинка вишила «дякую», - луцький пластичний хірург Роман Трач

Під його кабінетом завжди сидять пацієнти. Схвильовані, стурбовані і… вдячні. А від нього йдуть усміхнені та щасливі, бо своїми руками він врятував не одне життя, повернув молодість і зруйнував комплекси.

Найбільша нагорода для нього – це малюнки, виконані хлопчиком, який був приречений залишитися без рук. Це пришитими дитячими пальчиками вишите на картині «дякую»…

Роман Трач нині працює завідувачем опікового центру Луцької міської клінічної лікарні та пластичним хірургом у медичному центрі «Боголюби». Він є членом Всеукраїнської асоціації пластичних, реконструктивних та естетичних хірургів України, входить до Асоціації комбустіологів у Польщі та є співзасновником товариства «Лікарі польського походження на Волині». Знають Романа Трача і студенти, бо він часто викладає у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки.

Про те, які операції найчастіше замовляють чоловіки, скільки вартує зробити груди та чому скромний, однак успішний луцький лікар, відомий не лише на Волині, але й за кордоном, не любить рекламувати себе.

А МАВ БУТИ МУЗИКАНТОМ…

Я мав бути музикантом, вступати у консерваторію. І так сталося, що завтра екзамен, а сьогодні мене прооперували з апендицитом. Коли я лежав в лікарні, зрозумів, що мені дуже подобається медицина.

Дружина у мене теж медик – працює у Луцькому центрі первинної медико- санітарної допомоги (заступник головного лікаря з медичного обслуговування населення Тетяна Трач). А донька зараз проходить практику в мене в опіковому центрі. Каже, що хоче бути такою, як тато…. А я сміюся, прошу, щоб як мама була…

ХІРУРГ – ТО СКУЛЬПТОР, А ПАЦІЄНТ – ЙОГО ТВОРІННЯ

Пластична хірургія, то коли ти плануєш одне, а природа робить сюрпризи. Часом буває, що очікуваний результат може бути на 10% інакшим. Велику вагу тут має психологічний контакт з пацієнтами. Бо хворі – то все ясно: є травма – приїхав, прокапав, прооперував…

Пластична хірургія – це мистецтво. Це як скульптор ліпить скульптуру, як художник малює картину, так і ми працюємо з тілом. Є різноманітні ускладнення, до яких пацієнт може бути неготовим. Бо після пластики обличчя можуть бути синці та набряки, які сходитимуть до двох-трьох тижнів.

Люди, які займаються суто естетичною хірургією – у кожному пацієнтові бачать лише гаманець з грішми. Тобто людина приходить, робить замовлення, платить гроші і - вуаля….

Чим більше операцій зробить хірург, тим більше у нього грошей. І ніби все логічно. А лікарі, які працюють в медицині не лише естетичній, але реконструктивно-відновлювальній, дивляться на цього пацієнта з обох сторін – як на гаманець і як на пацієнта.

ХТОСЬ «СПОНСОРНУВ» ЇЙ ДЕКІЛЬКА КОПІЙОК, І ВОНА БІЖИТЬ РОБИТИ ПЛАСТИКУ

Якщо я бачу, що пацієнт очікує певного результату, а його не буде, то я відмовляю в операції. Кажу, щоб йшли на консультацію ще до якогось лікаря, або звернулися в іншу клініку.

Знаєте, це як пацієнтка у 32 роки. Живе на орендованій квартирі, чоловіка й дітей не має, не працює… Хтось «спонсорнув» їй декілька копійок, і вона біжить робити пластику. Думає, що змінивши зовнішність, відразу вийде заміж, виграє мільйон, купить будинок…

А після операції жінка бачить, що нічого не змінюється. Тоді вона починає задумуватися і психологічно шукає, що пішло не так. Не та форма носа , розмір грудних імплантів.... І тоді починаються проблеми. І тоді починаються проблеми.

Я не можу змінити долю людини. Тому перед операцією я стараюся провести по 2-3 консультації. Спочатку пояснюю медичний аспект, потім психологічний, а у фіналі пояснюю, що я – виконавець, а не творець. Творець лиш один.

ЧОМУ ПЛАСТИЧНА ХІРУГІЯ ДОРОГА

Є певна категорія пацієнтів, які заробляють на роботі пластичного хірурга. Тобто люди йдуть на хірургічне втручання, платять гроші, а тоді з незадовільним результатом ідуть в суд, аби на цьому заробити гроші. Пластична хірургія така дорога, бо 50% закладено на послуги юристів. Невідомо, якою буде ситуація з пацієнтом через півроку чи рік. Найдорожча пластична хірургія в Америці, бо там 90% позовів на медицину – це саме пластична хірургія.

Руки спочатку треба забруднити глиною, аби почала ліпитися скульптура. Для того, аби щось зліпити, треба, щоб хірург зрозумів пацієнта.

БІЛЬШІСТЬ ПАЦІЄНТІВ СТАЮТЬ «НАРКОМАНАМИ»

Зробивши одну операцію, більшість пацієнтів стають «наркоманами». Я інколи навіть прошу стриматися, але вони вважають, що скрізь треба щось поправити. Якщо вважаю, що та чи інша операція не підходить пацієнту, то кажу правду.

Я не ганяюся за рублем, тому можу казати правду. Для мене в першу чергу – життя, краса і воля пацієнта. Істина про те, що пацієнт завжди правий, оманлива. Моє завдання зробити так, аби пацієнт себе впевнено почував.

ПІДТЯЖКА ОБЛИЧЧЯ І ВИКАЧУВАННЯ ЖИРУ

Чоловіки найчастіше роблять ліпосакцію (викачування жиру), блефаропластику (зміна форми повік та розрізу очей), підтяжку обличчя і гінекомастію (викачування жиру з молочних залоз).
А всі жінки переважно просять збільшити чи підтягнути груди, зробити ліпосакцію живота, блефаропластику та кругову підтяжку обличчя.

Стараюся не робити груди, більші ніж 3-ій розмір. На мою думку, не хірурга, а чоловіка – 3-ій, він найприродніший.

Відомі волиняни приходять часто. Переважно, це жінки, які хочуть підтяжку обличчя, повік, ліпосакцію живота...

ЗАБЕРІТЬ ЖИВІТ, БО ЧЕРЕЗ ТИЖДЕНЬ НА МОРЕ

Часто трапляється, що приходить пацієнтка і каже, що через декілька днів їде на море, і їй негайно треба зробити підтяжку всього тіла. Приходить на консультацію, каже: «Вже завтра робимо операцію, бо в мене квитки на літак через тиждень».

Сезон таких «завтра робимо» починається тоді, коли й сезон там – на морі.

35 ТИСЯЧ ЗА ГРУДИ, АБО ЧОМУ ДО ЛУЦЬКА ЇДУТЬ З ІТАЛІЇ

У медичний центр біля Луцька часто приїжджають люди з Італії, Польщі, Австрії і Америки. До нас їдуть тому, що добре працює «циганське радіо», до того ж тут значно дешевше. Якщо у Луцьку груди вартують 34-35 тисяч гривень (!), то в Італії у 5-7 разів дорожче. Пацієнтів з України мотивує дешевший варіант, а закордонні їдуть по рекомендаціях.

НЕ ПЛАТИ ЗА РЕКЛАМУ – ПРАЦЮЙ. ПАЦІЄНТИ ТОБІ ЗРОБЛЯТЬ СЛАВУ

Якщо пацієнт йде від тебе з усмішкою, а через декілька днів приходить для того, аби подякувати – ти зробив все, як треба.

Мені не шкода грошей на рекламу свого імені. Але для чого? Для чого купувати ці звання «лікар року»? Ти просто працюй, а пацієнти тобі зроблять славу. Навіть, якщо тебе не оцінить держава, чи не дадуть грамоту під час міських чи обласних нагороджень… що з того?

Для мене цінніше, коли пришитими мною пальчиками дівчинка вишила «дякую»… Ось це для мене нагорода.

У дитячій палаті на стіні висять малюнки, які малювала дитина, яка приречена була залишитися без рук. І вона має руки, малює ці картини, і, направду, - це вищий ступінь похвали, це моя сатисфакція.

Або приміром, йду по вулиці, а хлопчина, в якого було розірване сухожилля, великим пальцем показує, що в нього все окей. Чи коли в театрі зустрічаюся з людиною, якій після опіків пересаджував шкіру, а вона каже: «Романе Ярославовичу, а як я виглядаю? Дякую за ваші руки». Оце дійсно задоволення, а гроші – це тимчасове, гроші – то наживне.

Розмовляла Анастасія КАЧИНА
Фото Ірини КАБАНОВОЇ

Передрук заборонений.