Війна війною, а жити треба: одружився атовець з Волині. ФОТО

Воїн із села Старики Горохівського району Сергій Суліковський одружився за добу в замку Любарта.

Весілля зіграли у п'ятницю, 22 червня, - пише Район.Горохів.

Воїн-захисник з Горохівщини Сергій Суліковський, перебуваючи у стінах Луцького військового госпіталя, викроїв час, щоб одружитися із коханою Наталкою.

Через брак часу молодята вирішили скористатися пілотним державним проектом міністерства юстиції України по реєстрації шлюбів. Цей проект, що має назву «Шлюб за добу», почав діяти у Луцьку з 2017 року.

Як діючий військовослужбовець, Сергій зміг організувати власне одруження у стінах замку Любарта, яке без пройшло 22 червня. Війна з агресором не змогла завадити мирним планам молодят. Процедуру розпису пришвидшили, аби Сергій міг повернутися на лікування. У серці щеміла відкрита рана.

Ще зовсім недавно він стояв над труною, у якій лежав його побратим Микола Вільчинський. Сергія Суліковського і Миколу Вільчинського доля звела давно. Обоє проживали у с.Старики Горохівського району. Майже однолітки, зі схожими характерами, хлопці обоє без вагань пішли захищати Україну від російського агресора. Разом підписали контракт на військову службу, разом воювали.

Місяць тому, коли Микола приїздив на хрестини новонародженої донечки, Сергій будував плани на майбутнє, у які війна внесла свої криваві корективи. Друга не стало. Сергій і думати забув про власне майбутнє. Душа прагнула одного – швидше повернутися на фронт і помститися за смерть побратима. Похорони Миколи Вільчинського підірвали здоров’я хлопця. Відразу потому Сергій потрапив до лікарняних стін, хоча наступного дня мало відбутися його весілля.

«Яке весілля?! Я не можу зараз про це думати. Підлікуюся, повернуся на Схід, а одружитися можна буде після закінчення війни»,- із смутком у голосі промовляв Сергій до Наталки.

Наречена не перечила, бо кохала всім серцем.

«Буду чекати, скільки треба. Ми ж не перший рік знайомі», - заспокоювала юнака Наталя Адамська.

«Війна війною, а жити треба. Ніхто не знає, що чекає завтра. Раз запланували весілля, то треба його провести», - благала мама Сергія, яку підтримала і сестра хлопця.

Не було ні пишного білого плаття, ні подруг молодої. Нічого, властивого звичним весіллям. Із присутніх: мама Сергія, тато Наталки, луцька волонтерка Наталя Ариванюк, волонтер із Горохова Віталій Гладун, племінники і кілька побратимів Сергія.

Жовте плаття нареченої та синя вишиванка військового ніби сяяли у проміннях сонця на строгому середньовічному тлі замку Любарта.

«Війна війною, а кохання коханням. Життя надто коротке, щоб жити далеким майбутнім і саме на війні це розумієш краще за все»,- сказав Сергій Бойко, якому у 2014 році довелося на собі відчути всі жахіття російської агресії.

Фоторепортаж колишнього військового водія ми пропонуємо вашій увазі.

«Кохайте одне одного, одружуйтеся, народжуйте дітей, живіть тут і зараз. Завтра може і не бути. На зло війні, я буду жити далі – і за себе, і за Миколу», - з тугою промовив після реєстрації шлюбу тепер вже одружений Сергій Суліковський.