Порубана Оксана і монахи в каналізації: луцькі легенди, розказані привидом. ВІДЕО

Згідно із першою писемною згадкою, Луцьку - 933 роки. Археологи ж стверджують, що він на 200 років старший. За ці всі століття старе місто обросло безліччю містичних історій.

Наймоторошніші з них у п’ятницю 13 розповів міський екскурсовод - СтанІслав Хрустель - привид польського поміщика, який блукає вулицями уже понад чотири століття. Про це йдеться у сюжеті "12 каналу".

Як побороти Важкуна
Кажуть, що Луцьк збудований на кістках. Війни, катаклізми, хвороби залишили багато неупокоєних душ, які вештаються старим містом. Напевно, найнебезпечнішим є Важкун. Це такий демон, який чекає на людей на безлюдних перехрестях вночі. Наскокує на них і потім до світанку сидить на шиї. Легенда каже: демон постійно питає у жертви: "Чи важкий я тобі?" Якщо та визнає, що їй тяжко, Важкун набирає додаткової ваги. Таким чином нечисть виснажує людину. Заблукалий перехожий в кращому випадку втрачає всі сили, в гіршому - помирає. Єдиний шанс вижити - не визнавати, що він важкий.

Перстень згвалтованої Оксани
Однією із найвідоміших легенд міста - є оповідка про чарівну дівчину Оксану, що мешкала поряд із замком. Її вподобав комендант фортеці та почав до неї клинці підбивати. Але дала вона коменданту відкоша. Той розгнівався, мав поганий характер і наказав міській замковій сторожі згвалтувати і порізати її тіло на дрібні шматочки. Далі живою дівчину ніхто не бачив. На ранок біля стін замку знайшли тіла охоронців. Згодом у Луцьку почали пропадати чоловіки у військовій формі. А люди казали, що в ті ночі бачили постать дівчини, що блукала іншим берегом Стиру. Комендант вирішив задобрити привида Оксани й наказав позбирати усі шматочки тіла, одежі та речей. Знайшли майже все... крім перстня дівчинини. І час від часу то на ринку, то десь так на вулицях міста, то циганка, то якісь дідусь той персень продає. Та боронь Боже його купити. Бо як тільки його купиш, знай: лиха буде багацько.

Монахи-грішники
Луцьк колись був містом монастирів. Сучасну вулицю Лесі Українки називали монастирською дорогою. Із побутом ченців пов’язана ще одна легенда. Монахи з Ієзуїтського монастиря через зливову каналізацію лазили до коліжанок-бригіток. І ось одного разу каналізація забилася. Коли спустилися глянути що ж там таке, побачили тіла двох монахів. Вважають, що один з них повертався, а інший тільки ішов. Вони, напевно не змогли розминутися, застрягли і так закінчили життя. Але, напевно, один лишився щасливіший, адже повертався від бригіток. Тепер, коли в старому місті раптово починає двигтіти каналізаційний люк - екскурсовод каже, що то духи цих ченців хочуть вирватися на волю.