За що відпочивальників на Світязі називали «сратвою»?

У 1980-х роках селяни, які жили поблизу озера Світязь і займалися сільським господарством, часто зневажливо ставилися до тих, хто приїздив “гріти пузо” на озеро.

“Місцеві займались найбільше сільським господарством в колгоспах та підсобних присадибних господарствах. Влітку відпочивати не могли собі дозволити ніяк. А тих хто приїздив гріти пузо на сонці називали «отдихающі», або ще зневажливіше «сратвою». Ну ви зрозуміли, типу нічого не роблять, вилежуються на сонці їдять і с+руть, в той час коли нормальні люди важко працюють” – розповів волинянин, уродженець Шацька Ігор Верчук.

“У 80 – х роках минулого століття людей, що відпочивають на березі озера було мало. Приїздили, в основному, за профспілковими путівками інтелігенція та пролетаріат. Причому пролетаріат складався в більшій кількості із шахтарів Червонограда та Новововолинська. Частина з них була російськомовна” – розповів шачанин.

Чоловік пригадав історію:

“Два тижні нещадно смалило сонце, все живе намагалось заховатись в тінь, все що не ховалось сонце нещадно спалювало. Бабця на своїй шести латках городу сапкою била скам’янілу землю, просячи в Господа дощику.

Поруч доріжкою йшли до озера «отдихающі» і один із них блаженно потягуючись промовив – «вот би єшчьо так нєдєльку пожаріло», на що йому бабця: «А бодай би тобі в грудях так жарило!!!».

"Особливо місцеві не любили руськоговорячих, бо ті взагалі не розуміли потреб сільських. Тоді ніхто не здогадувався, що інтереси обох таборів можуть співпадати. Одні можуть пропонувати свої послуги інші купувати ці послуги" - зуважив Ігор Верчук.