«Я не б***ь, мене в кіно знімають!». ВОЛИНСЬКІ БУЙДИ

Перший порнофільм на Волині зняли у 1989 році.

У Берестечку місцевий фотограф купив кінокамеру. Зустрів товариша, який перукарем у психоневрологічному інтернаті працював. Спитав:

– А зможеш перед кінокамерою сексом зайнятися? Для мистецтва. Ніхто про це не дізнається. Хіба друзям будем показувати.

– Можу, а з ким?

Попросили місцеву хвойду попозувати. Для мистецтва. Погодилась. Нехитрий сценарій. Вона заходить до нього в хату, пхає руку в штани. Далі – секс у 26 позах.

Всі задоволені.

І ніхто б і не дізнався, якби дівчина не проговорилася.

Коли випивали біля клубу під час дискотеки, хтось її повією обізвав. А вона візьми й ляпни: «Я не б*, мене в кіно знімають…» Не повірили. Все порозказувала, як було.

Настукали в міліцію. Прийшли до аматора, вилучили касету, подивилися. Кримінальну справу відкрили.

На суді кінолюбитель доводив, що це не порнуха, а еротика. А еротика вже була на кожному кроці. В газетах, на телебаченні доводили, що нічого поганого в цьому немає. Треба розрізняти еротику і порнографію. Еротика – це мистецтво. За еротику не мають права судити, тільки за порнографію.

Прокурор району замість наступальної позиції на суді, як йому радили з райкому партії, зайняв нейтральну. Попросив викликати експерта з кіностудії імені Довженка, щоб зробив висновок: еротика це чи порнографія.

Йде суд. Прокурор каже: «Треба переглянути кіно, хай експерт все пояснить». Тут жінки – працівники суду – запротестували: «Та як на таке можна дивитися?»

– Хто не хоче дивитися, вийдіть, – сказав, як відрізав, прокурор.

Не вийшов ніхто.

Суд вирішив: фільм еротичний з елементами порно, але оскільки знятий для домашнього перегляду, дати всім учасникам рік умовно.

Всі задоволені.

Касету конфіскували. Цікаво, чи знищили.

Святослав ЛЕСЮК

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Cправжній «волинський Playboy», або «Коли він висить, це – еротика»