«Ви вже не наш пацієнт» – онкохворий зцілився у …волинському хоспісі

Лучанин Гліб Сергеєв потрапив у Волинський хоспіс з діагнозом “рак плеври” у 45-річному віці. Медики буи переконані, що чоловік помре. Але той вилікувався.

Чоловіка привезли у хоспіс у стані передсмертної агонії. Рак плеври, четверта стадія, вражені обидві легені, пише газета “Волинь”.

(на фото - Гліб Сергеєв з дружиною. Фото 2008 року)

АРМІЇ ВІДДАВ 22 РОКИ

“Усі думали, що швидко місце звільню, а я не здаюся. Лежав у різних палатах, тільки звикнеш до сусіда, а його життя, дивись, уже й згасло. 14 разів таке пережив” – розповідав він журналістові у палаті хоспісу.

Гліб Сергєєв родом із Білорусі, закінчив Ризьке вище військове політичне училище, служив у ракетних військах. У Київському національному університеті здобув фах юриста.

Армії віддав 22 роки, в запас пішов у званні полковника. Переїхав до Луцька. Активно включився у громадську діяльність. Був одним iз засновників козацького руху на Волині.

Людина дуже невгамовної вдачі. Навіть у хоспісі, як стало трохи легше, продовжував штудіювати підручники, бо на той час, коли довідався про страшний діагноз, здобував ще й економічну освіту.

"РОБИМО ВСЕ, ЩО В НАШИХ СИЛАХ"

У хоспісі його одня відвідувала дружина. Приносила настої і відвари трав, спеціальні харчові добавки. Зверталася за порадами до знавців народної медицини, до людей, які мали позитивний досвід лікування онкозахворювань.

У присуд професорів зі столичного Інституту раку, лікарів Київського військового госпіталю Валентина Федорівна повірити не могла.

“І ми робимо все, що в наших силах. Але ж це – мезотеліома, одна з найважчих форм онкопатології. Коли вперше побачив цього пацієнта, врізався у пам’ять чорний носогубний трикутник на його обличчі, який є печаттю смерті. А чоловікові ж усього 45 років” – розповідав тодішній головний лікар хоспісу Володимир Бачинський.

"ВЖЕ ЗВИК, ЩА ЗНАЙОМІ ОТОРОПІЛО ДИВЛЯТЬСЯ: "А ХІБА ТИ НЕ ВМЕР?"

Журналістка Галина Світліковська зустріла Гліба Сергеєва у центрі міста черезсім місяців після знайомства з ним у хоспісі.

“Я вже звик, що знайомі, побачивши мене, оторопіло дивляться, наче хочуть спитати: «А ти хіба не помер?» - сказав він.

Через більш як півтора року перебування в закладі, де життя межує зі смертю, Глібу Сергєєву пощастило почути найбажаніші слова: «Ви — вже не наш пацієнт».

Він ще був худим і змученим страшною недугою, навіть не вірилось, що колись важив більше ста кілограмів. Але очі тепер стали іншими — живими, веселими. Розповідав, як незадоволено відреагували на його «воскресіння» лікарі-онкологи, мовляв, чудес не буває…

А вони таки є. Гліб Анатолійович згадував, як, збираючись у хоспіс, вони з дружиною вирішили запросити додому священика, щоб охрестив і прийняв сповідь хворого. Після святого причастя з’явилося відчуття віри в те, що Господь захистить, допоможе.

Виписавшись з хоспісу, чоловік ніколи не забував про своїх рятівників, навідувався, допомагав багатьом працівникам як юрист.

...НЕ ПАДАЄ ДУХОМ І СЬОГОДНІ

…Це було 12 років тому, у 2006 році. Сьогодні Гліб Анатолійович – на лікуванні в Києві, в Інституті фтизіатрії. Нинішньої зими поїхав на обстеження у Київський військовий госпіталь, простудився і захворів на пневмонію.

Важке ускладнення знов більш як на півроку ув’язнило його в лікарняній палаті. Але чоловік мужньо справляється із новим випробуванням долі. Незважаючи на цілий «букет» серйозних діагнозів, духом не падає, навпаки, намагається допомагати іншим.

– Часто звертаються онкохворі, запитують, як я вилікувався. За 12 років нам із дружиною довелося приблизно 800 разів докладно відповідати на це запитання. Але ми ніколи не залишали листи й дзвінки без уваги, адже переконалися, що методика спрацьовує. Маю подяки від 8 хворих із раком плеври, які нею скористалися, - розповідав Гліб Анатолійович.

А ще він створив фонд «Ветеранські ініціативи», щоб допомагати Луцькому військовому госпіталю, хлопцям, які воюють на Сході.