Як Вітька-слєсарь колгосп врятував. ВОЛИНСЬКІ БУЙДИ

У 90-х роках у Локачинському районі пішла пошесть: переобирати голів колгоспів. «Зажерлися, – казали. – Тільки й про себе думають».

От в одному селі обрали на загальних зборах тракториста. «А що? Чоловік хороший, хазяйський, не злодій. На обійсті порядок – буде і в колгоспі порядок».

Нікуди не подінешся – начальство з району схвалило вибір. Бо ж і привезена кандидатура була не краща. А ще йому хату будуй. Хай краще буде свій, місцевий, вирішили.

Зачули в іншому селі, що ті обрали собі тракториста, вирішили й собі голову поміняти. Зібрали збори, закликали районне керівництво. Ті вже нікого не везли. Та й охочих важко було знайти – колгоспи вже на ладан дихали. Думають: кого народ вибере, той і буде.

Йдуть збори. Всі гудуть. Називають то головного агронома, то ветеринара, то зоотехніка, то головного інженера. Ніхто не погоджується взяти на себе відповідальність.

Аж тут хтось гукнув: «А давайте Вітьку-слєсаря виберемо. Він – справедливий чоловік».

Встав Вітька, подякував за довіру й каже: «Кесарю – кесареве, а слєсарю – слєсареве. Не буду я головою, не просіть». Залишили старого голову. Колгосп і надалі існував, хоч і прибутків особливих не було.

А там, де тракториста обрали, колгосп за півроку розвалився.

Святослав ЛЕСЮК