Пройшов гарячі точки і вижив: як атовець з Луцька став ковалем. ФОТО

Ветеран АТО Павло Скшетуський пройшов Слов'янськ, Дебальцево, Авдіївку, повернувся додому та розпочав власну ковальську справу. Каже, це - як реабілітація.

Ветеран АТО Павло Скшетуський навчався на фельдшера у Донецькому національному університеті, однак уже після четвертого курсу він залишив навчання, щоб займатись історичною реконструкцією, - пише видання Delo.ua

Повернувшись з Донецька до рідного Луцька, Павло організував майстерню для виготовлення луків, а також створив клуб Sagitarium, з яким брав участь у змаганнях лучників. За словами ветерана, він був найкращим лучником Західної України.

На Майдані Павло був медиком 2-ї сотні.

"Нас було двоє медиків у сотні. Крім мене, була ще Катерина. Ми разом з нею витягували людей з-під куль "Беркута". Було дуже страшно. Я до останнього не вірив, що ми переможемо", — згадує чоловік.



За три тижні після втечі Януковича, у березні 2014 року, медичні знання Павла знову знадобились. Цього разу у Національній гвардії.

На фронті він пройшов майже усі гарячі точки — Слов'янськ, Дебальцево, Авдіївку. При цьому у Національній гвардії він був і медиком, і бійцем водночас.

"З кровоспинним в одній руці і з кулеметом в іншій я пройшов війну. Я бачив майже все, і багато з того, що я бачив, мені краще було б не бачити", — розповідає він.

На фронті Павло пробув майже 4 роки. В грудні 2017 року його комісували за станом здоров'я.

"За цей час я настільки звик до війни і до тих умов, що на "гражданкє" перші два тижні просто пив. Однак потім зрозумів, що так далі не зможу і почав думати, чим би я міг займатись", — згадує Павло.



Ще займаючись історичною реконструкцією, Павло почав цікавитись ковальством — у нього багато друзів-ковалів і він бував у їхніх майстернях.

"Ще до АТО інколи займався ковальством, але не постійно. Мій дід та прадід теж були ковалями, але я так ніколи і не був у їхніх майстернях", — згадує ветеран.

Спеціальної ковальської освіти у Павла немає. Майже всього, що він знає і вміє нині, навчився самостійно та за допомогою інтернету. Про те, щоб професійно займатись ковальством, вперше задумався влітку 2017 року. До цього Павло ковальством займався лише іноді в якості хобі.

"Я тоді знаходився на лікуванні в Ірпені. Було багато вільного часу і я викував ножа з шматка металу, який буквально знайшов на вулиці. Цей свій перший ніж я виклав в інтернет, і майже відразу у мене його купив хлопець зі Львова. Після цього посипались замовлення від його друзів. Тоді я вперше замислився над тим, що ковальством можна заробляти", — згадує Павло.



Після демобілізації на початку 2018 року Павло почав облаштовувати майстерню в Луцьку. Тоді і зустрівся з першими труднощами.

По-перше, не вистачало коштів на якісне обладнання. По-друге, про Павла та його майстерню ніхто не знав.

"У мене інколи бували окремі замовлення, але зароблених коштів не вистачало, щоб придбати обладнання. Через це інколи опускались руки. Однак я не кидав ковальства, оскільки це, насамперед, була моя реабілітація", — зізнається Павло.

Допоміг з обладнанням ветеранові його знайомий з часів Майдану Руслан. Він же переконав Павла переїхати з Луцька до Києва влітку 2018 року.

Хоча починав ветеран як майстер ножа, нині він активно займається виготовленням сокир. Вартість сокири залежить від кількості металу, а також витраченого часу на виготовлення. В середньому одна сокира коштує від 1200 до 4000 грн.

"Ви купуєте не лише сокиру, щоб рубати дрова, а й частинку моєї душі", — зізнається ветеран.



В майбутньому ветеран планує виготовляти ще й мечі та розширювати свою справу. У найближчих планах ветерана — виготовлення виробів із дамаської сталі.

"Ця сталь у кілька десятків разів дорожча і міцніша за звичайну. Уже зараз маю клієнтів, які готові заплатити за вироби саме з дамаської сталі", — розповідає коваль.