До сліз: п'ять історій з «Осіннього балу» в Луцьку

Кожен із тих, хто прийшов на «Осінній бал 2018» у Луцьку, танцював того вечора свою історію.

Вони варті не те, що танців – книжок, пише «Перший».

Хтось ховав сльози. Для когось вперше пошили сукню. Хтось тримався за мамину спідницю і виглядав звідти на світ великими очима.

Такі – різні й такі справжні історії. Про те, що світ насправді – без бар’єрів. І є люди, для яких бали потрібніші, ніж для зірок із глянцевих журналів.

Ми спробували розповісти про декого з них. П’ять історій з «Осіннього балу 2018» від «Перший». П’ять розповідей про… мужніх і справжніх!

Запросіть мене, або Варя і Кушнєр


«Це Варя», - каже Олексій Кушнєр.

Він – фактично улюбленець публіки. Стрункий. Під чорною формою батальйону «Азов» - вишиванка. За плечима – війна. Небайдужість – на рівні серця. Творчий неспокій в очах.

І це добре, що саме цей чоловік взяв Варю за руку і повів на її перший у житті вальс.

Варі Анашкіній – 27. Вона була в зеленому платті та рукавичках, які пошили для свята. І вона ніколи раніше… не танцювала.

«Він такий… – каже про Олексія. – Мені з ним спокійно. Захисник справжній».

Ця дівчина з народження живе з ДЦП. Останніх років 10 – у Луцьку. На 6-му поверсі. Щоб просто спуститися донизу і вийти на прогулянку, її мамі доводиться, очевидно, таких «вальсів» натанцюватися… Але цього дня їхні очі світилися. Кілька місяців репетицій – і Варя одна з тих дівчат, яких вивели до танцю п’ятеро Героїв АТО. І яким аплодували зі слізьми, з усмішками і… стоячи.

Марко казав: «Круто!»


Маленький лучанин Марко Бихнюк увесь вечір був біля мами. І полонез танцював із мамою. Так, він тепер знає, що таке полонез!

Направду, цей хлопчик з Луцька знає більше за інших. Але не каже. Навчився жити з аутизмом. І навчив цьому своїх рідних.

Йому – 9. Навчається у 2-му класі Луцького НРЦ. На «Осінній бал 2018» взяв маму Аліну Мартинову. У сорочці з метеликом здавався дорослішим.

«Він народився звичайним. А потім одного дня просто перестав їсти, ходити в туалет… Перше, що подумали: переросте. Згодом нам сказали, що невербальним він буде завжди», – розповідає Аліна Мартинова.

Це страшно. Невербальним – це означає, що Марко не скаже ні слова. Але вони з мамою почали боротися. І він заговорив. Спочатку – словами англійською мовою…

Вони танцювали полонез, впевнено крок за кроком рухалися вперед – майже так, як рухаються з Марком тим непростим шляхом, який їм судилося у житті пройти.

Телефоную після всього, питаю, як Марко. «Прийшов і сказав: «Круто було!» – відповідає Маркова мама.

Наталка – «сонячна дівчина»


Наталка Бартощук – майже луцька зірка. Її багато хто знає, бо вона щира і комунікабельна. І рожева сукня так пасувала чорнявій юнці. І йшла вона в танці граціозно й гордо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Влад Яма влаштував у Луцьку танцювальний майстер-клас. ФОТО

Ці кілька місяців тренувань були одними із найяскравіших у її житті. Працювати над собою Наталка звикла. Цьому її навчила мама Людмила Бартощук. І поки та танцювала на балу, мама у не менш розкішній сукні фіксувала щасливі моменти на мобільний.

Звичайна луцька сім’я. Друга і пізня дитинка. Наталка з тих дітей, яких називають «сонячними». Бо живе із синдромом Дауна. Мама вклала у неї всі свої сили і таки витягнула з прірви.

Нині Наталці 21. Її мама вже забула,що таке варити борщі. Дівчина читає, залюбки бере участь у різних акціях і любить квіти. Якийсь час навіть працювала у невеликому готелі.

«Тоді літала на крилах. Як ото зараз!» - всміхається мама.

На питання, які у неї відчуття після «Осіннього балу», Наталка каже: «Дивні такі». І світиться від емоцій…

«Ніжний звір». Коли танцює кіборг...


Світлана Білик із Луцька вперше в житті спробувала, як воно: вальс на візку. Було багато людей, були зірки, музика, а вона весь час шукала очима свого малого. Андрійкові всього 5 рочків. То її син…

Вона народилася із ДЦП. Навчилася з цим жити. Завдяки мамі борола труднощі. А потім доля звела їх із Володимиром з Вінниці.

«Познайомилися в соцмережах. Так буває, знаєте? Стали спілкуватися. А там і одружилися. Он він…» - киває на чоловіка з паличкою, поруч із її Андрійком.

Інший Андрій у цей момент тримав її візок і просив, щоб про нього… не писали.

«Я не люблю про себе. І так вже було багато різного», - скромно так.

На грудях виблискували медалі. Андрій Луцик знає, що таке пекло АТО. Кіборг із Ковеля. Доброволець. Боронив Донецький аеропорт. У серпні 2014-го у складі 80-ї бригади пішов на війну. Після важкого обмороження кінцівок переніс уже тьму операцій.

Воює досі. Тепер - за своє здоров’я. Стихнуть емоції «Осіннього балу» - поїде в Київ, в госпіталь.

Тепер у Світлани Білик є два особливих Андрії.

Бал для «кришталевої» Оксани


Якось вона написала у «Фейсбуці», що дуже хоче на «Осінній бал», але вагається, чи йти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Хто вийшов на паркет – той вже переміг», – Влад Яма про учасників «Осіннього балу». ФОТОРЕПОРТАЖ

Насправді навіть прийти на бал для цієї жінки – величезна проблема. Оксана Капішевська з Луцька звикла «гуляти» під стінами свого будинку, сидячи у дитячому візку. Старому дитячому візку, якому літ 30-ть. Усе життя вона бореться із «кришталевою хворобою». Втім не втратила доброти і неймовірної здатності радіти найменшому…

На ті слова у соцмережі відгукнулося чимало людей. До «ПортСіті» її привезла подруга. Побігла у справах на годинку. А та дивилася, як вирує зала – і ховала підступний блиск в очах… Але раділа кожній секунді.

І нехай Оксана не танцювала (бо кожен необережний крок для неї – величезний ризик) ні вальс, ні польку, ні полонез, вона була частинкою того свята. І то був і її бал!