Волинський патрульний-учасник АТО відзначає день народження на роботі

Сьогодні волинський патрульний-учасник АТО Юрій Поліщук відзначає день народження.

"Відзначає, до речі, не в барах і клубах, як більшість його однолітків (24 роки), а заступивши на нічне патрулювання, щоб нам з Вами в ніч на День захисника спалось спокійно і почувалось безпечно", - написала речниця патрульної поліції Волинської області Ольга Бузулук на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук.

13 жовтня патрульному поліцейському Юрієві Поліщуку виповнюється 24 роки.

Його мама, Наталія Юріївна, пригадує, що син народився за 10 хвилин до 14 жовтня,- йдеться на сторінці Патрульной поліції Волинської області.

«Але хто ж тоді знав, що через 20 років 14 жовтня стане Днем захисника України? Якби знала, записала б дату його народження 14 жовтня», - жартує жінка.

Але вона має рацію. Бо Юрій – це справжній захисник України.

«Син завжди мріяв пов’язати своє життя з правоохоронною діяльністю, тож після закінчення ліцею почав служити у Національній гвардії. Пам’ятаю період з 5 на 6 червня 2014 року, коли їх підняли по тривозі і відправили на Схід. Як мені тоді боліло серце за сина, якому було лише 19… Але коли в серпні він вийшов живий-здоровий, після обстрілу блок-поста, це було його другим народженням», - пригадує.

У патрульній поліції Волині чоловік працює лише кілька місяців, але й за цей період зарекомендував себе відповідальним та професійним, бо має значний військовий досвід та сталеву витримку.

Матір каже, що служба синові подобається, бо йому є з чим порівняти: немає гіршого за війну.

«Але хотілось би, щоб держава краще ставилась до молодих спеціалістів, щоб була достойна зарплата, доступний кредит на житло молодій сім’ї. Бо наразі це нереально. Він їздить на роботу за більш, ніж 50 кілометрів, часом доводиться приїжджати і у вихідний день. Зняти житло у Луцьку поки занадто дорого, тому живуть з дружиною в селі», - розказує Наталія Юріївна.

У цій сім’ї панує невимовна любов: до батьків, до землі, до рідної домівки. Все тут огорнуте любов’ю і турботою.

З сумом пригадують і мати, і син про смерть батька минулого року. Кілька останніх місяців чоловік мучився, сини його носили на руках.
Тож нині жінка тішиться учнями, яких навчає української мови та літератури, двома синами, старший з яких працює в патрульній поліції, а менший вчиться, а також… мріє про онуків, які б наповнили оселю дитячим сміхом і радістю.

Натомість Юрій як справжній захисник – стриманий і толерантний. Навіть дивно, як, маючи постійний стрес, роботу з негативом, неадекватними порушниками, йому вдається зберігати світло в очах і гуманність у серці.

Чоловік неохоче розповідає, як у складі військової частини 1141 був задіяний одним з перших до бойових дій, як за 2,5 роки пройшов три ротації, як воював зі стареньким автоматом 1960-го року... Згадує, як залучався до охорони публічної безпеки і брав участь у небезпечних відпрацюваннях по районах.

Зате цікаво розказує про захоплення різними видами зброї і стрільбу!

Також любить працювати на землі, бо до цього привчили батьки-вчителі ще змалку. Та й сьогодні Юрій не гребує простою працею, часто буває в мами, допомагає з братом обробляти більше гектара городу.

Більше дивіться у відео.