Пляшка на трьох і велика пачка чіпсів. ВОЛИНСЬКІ БУЙДИ

У 90-х багато нинішніх «крутих» ще на державних роботах працювали, а вже бізнесом почали займатися. Ну, не тих, звісно, що з бітами ходили. Ті зранку в спортзалах пропадали – качалися, вдень на базарах «працювали» – «кришу» торгашам організовували, а ввечері – по барах гуляли.

А от новоявлені бізнесмени 90-х, ті, що на державних роботах працювали, ще мучилися, що їхні колеги мало отримують, а вони вже можуть собі більше дозволити. Тож часто ставили друзям могоричі.

От одного разу один з таких посадив двох колег у «Волинянку» і повіз після робочого дня в свій бар у Луцьку на 33-му. Ну, як бар? Вагончик, де наливали і канапки продавали.

Взяли пляшку в магазині (щоб власник не платив у своєму ж барі втридорога). Сіли за столик. На закуску – велика пачка чіпсів і… лимончик порізаний, посипаний цукром. Останнє – єдине, що купили в забігайлівці.

Розлили на трьох у гранчаки. Випили залпом, закусили, і – кожен додому.

«Бізнесмен» дуже поспішав, бо ж треба було ще машину в гараж відігнати. Тож пив сам залпом і друзів заставляв.

Випив, сів у машину, загнав в гараж, поки не розібрало, й додому прийшов.

Дружина з порога нічого й не помітила. Від часу пиятики до приходу додому ледь 10 хвилин пройшло. Ще й запах не з’явився.

Зраділа, що муж сьогодні не п’яний, пішла на кухню вечерю гріти.

Приготувала все, до столу гукає. А чоловік не відзивається.

Зайшла у вітальню – а він на дивані перед ввімкненим телевізором хропе. А перегар – на всю кімнату.

Грішним ділом подумала, що вже сам перед дзеркалом почав вдома пити. Заходилася шукати порожню пляшку.

Під диван заглядала, в шафи, на балкон – ніде не знайшла.

Диво-дивнеє: прийшов чоловік додому тверезий, приліг на диван і… сп’янів.

Розказала наступного дня подругам – не повірили.

І тільки на 25 років подружнього життя він їй зізнався, як це все робиться.

Святослав ЛЕСЮК