Як луцький редактор безхатька пригрів. ВОЛИНСЬКІ БУЙДИ

Збудував редактор однієї з газет біля Луцька дачу. Добротну, не гіршу, ніж у чиновників: з каміном, критою терасою на другому поверсі, альтанкою на подвір’ї, барбекю.

Влітку часто туди навідувався. А на зиму попросив одинокого чоловіка з ближнього села, який жив у розвалюсі, приглянути.

«Можеш тут жити. Ось дрова, – показав на складену машину коротко порізаних колод, – порубай, пропалюй камін час від часу. А я завше тобі і пляшчину, і закуску привезу, дам на папіроси. Тільки щоб був порядок, бо раз або два на місяць я сюди буду з гостями заїжджати».

А чоловік той був ледащо, якого ще пошукати. Але не промах. Привів якось на дачу ще й таку саму, як він, жінку. Розпили пляшку та й зайнялись любощами. Так і позасинали.

Вранці прокидаються від незрозумілого стуку. А то хазяїн приїхав, побачив, що діється, рвучко взяв до рук сокиру, нарубав дров, розпалює камін.

Висунув чоловік носа з-під ковдри і каже: «Який ви розумний, Іване Петровичу…»

Більше він дачу не охороняв.

Святослав ЛЕСЮК