Як через одного інженера ціле підприємство ліквідували. ВОЛИНСЬКІ БУЙДИ

Працював у радянські часи на одному волинському підприємстві інженер з охорони праці. Зарплату отримував мінімальну, але на роботу ходив.

Ну, як ходив? Прийде вранці – повісить пальто і капелюха на вішалку, розкладе папери на столі, дістане з шафи інше пальто й іншого капелюха – і до кінця робочого дня його ніхто не бачив. Перед закінченням робочого дня – знову на місці. Складе папери, поміняє капелюха, пальто, і – додому.

Працював фактично кілька днів на місяць, щоб папери всі були чин чинарьом. Позаповняє журнали, позбирає підписи в працівників, буцімто інструктаж проводив, поздає звіти – і знову його ніхто не бачить.

Робота не пильна, підприємство не мало ні шкідливого виробництва, ні загрозливих для життя і здоров’я складних механізмів, але інженер з охорони праці у штатному розписі мусив бути.

Відпустка в нього все літо тривала. Вранці вийде надвір, побачить, що погода погана, – йде на роботу. Відмітить в бухгалтерії вихід, розкладе папери – і знову за звичним графіком. От і виходило, що за три місяці за документами він ледве 24 дні відгулював.

Та почалася перестройка в країні. Прислали на підприємство нового начальника з Києва. Завдання поставили: скоротити управлінський апарат. Приїхав, познайомився з колективом, за документами всі ніби сумлінно працюють – нема кого скорочувати.

Пішов по кабінетах. Всі на місці, крім інженера з охорони праці.

Питає людей з іншого відділу: «Де інженер з охорони праці?», а ті відповідають: «Щойно був – та хутко зник. Десь, мабуть, на території».

Пройде по території – нема ніде інженера. Піде до охоронців – ті кажуть: «За межі підприємства не виходив». Повернеться назад в кабінет – нема інженера.

«Як появиться – хай зайде до мене», – дав начальник команду працівникам сусіднього відділу.

Появився, зайшов у кабінет до начальника. Той до нього:

– Ви де були?

– На території.

– Чого я вас там не бачив?

– Погано шукали.

– Принесіть мені завтра всі ваші звіти.

– Добре.

Приносить звіти – все в порядку. Відстав.

Знову ходить начальник по кабінетах, знову всі працюють, а інженера з охорони праці нема. Знову дає команду, щоб той до нього зайшов.

Заходить. Знову те саме.

– Що ж ви робите, що я вас ніколи не бачу?

– Працюю, інструктажі з робітниками проводжу.

– Що то за робота така, що вас неможливо знайти?

– Яка зарплата – така й робота, – зухвало відповідає інженер.

– Я вас звільню.

– Не маєте права, інженер по штату положен. А я в Києві на хорошем счєту.

– Ідіть, працюйте.

Заївся начальник, став думати, як інженера позбутися. Скоротити посаду не можна, вигнати за прогули не вдасться. На роботі в нетверезому стані не помічений.

Поїхав до Києва.

Привозить бумагу про ліквідацію підприємства. Видає наказ.

Всі – в шоці. Пояснює: «Підприємство ліквідовується, натомість створюється нове. Всі звільнені у зв’язку з ліквідацією, а на нове маєте заяви про прийом на роботу понаписувати».

Понаписували. Всі. Й інженер з охорони праці теж. Всі заяви підписані, крім його і начальника охорони.

Заходить в кабінет до начальника.

– Пачєму не підписуєте? Хто ше на таку зарплату піде, крім мене?

– У нас нема такої посади.

– Як нема?

– У нас тепер три посади в одну об’єднані: шофер, начальник охорони й інженер з охорони праці. З подвійним окладом і преміями.

– То я можу всі ці обов’язки виконувати.

– Ні, ці обов’язки буде виконувати інший. Ви працювали по годинах. А мені потрібна робота на результат. А яка робота – така й зарплата.

На нову посаду прийняли шофера, що начальника возив.

Святослав ЛЕСЮК